– У мене знову проблеми через пані Галину! Я вже з нею намагалася нормально поговорити, але марно. Вона, бачте, зателефонувала чоловікові, такого про мене наговорила. Іван тепер вимагає, щоб я першою пішла на примирення, мовляв, це я винна, – скаржиться молода сусідка Інна.
– А що там сталось у вас вже?
– От уяви, Алло. Нарешті маю вихідний, вдома всюди поприбирала, вклала дітей спати на обід і сама прилягла з ними, задрімала. Прокидаюсь від того, що на кухні тече вода з крана. Я зриваюсь, швидко забігаю на кухню, думала ж, що трубу прорвало, от би затопили сусідів! А там сюрприз — пані Галина в моєму фартусі порядки наводить. Стоїть спокійно, чистить картоплю і посуд витирає.
– Чекай-чекай, Інно. У тебе вдома це? А як вона туди..? — питаю я, бо справді нічого не розумію.
– Та вона ключ має. Спокійно собі зайшла, побачила, що я сплю, й почала господарювати! Я навмисно залишила курку розморожуватись, бо ввечері мала готувати бульйон дітям, дивлюсь, а курка вже красується з картоплею в духовці. Вона нічого не посоромилась. Це ж скільки всього треба було перерити на моїй кухні, щоб знайти спеції, соуси, рукав для випікання, деко…
Інна має двійко малих діток і чоловіка. Та вона ще й при цьому намагається працювати. Бідна з ніг мало не валиться, щоб у сім’ї її все добре було, тож і має тих кілька вільних хвилин, поки діти сплять, тож і сама просто вимикається на ліжку. Звісно, з такою втомою і не дивно було не почути, що хтось прийшов.
– Ну а ключ ваш у неї як опинився? Нащо ви їй дали? — питаю я.
– Та ми кілька місяців тому на дачу до моїх батьків їздили. Пробули там у відпустці цілий місяць, а про всяк випадок віддали ключ свекрусі, щоб… ну мало що могло б статись. Вона живе близько в разі чого, та й не була проти.
Свекруха частенько любила забігати в гості без попередження, Інні це не подобалось, то вона й показувала це. Просто не відчиняла дверей. Казала, що спала з дітьми або гуляла. Таким чином хотіла натякнути, що треба ж попереджати про свій прихід. Ну хоч би за годинку. Але тепер свекруха має ключі, тому ніщо її тепер не зупинить.
– Уявляєш, от повертаємось ми з чоловіком і дітьми з дачі, а в квартирі усе по-іншому, та я ж власний дім просто не впізнала! — продовжує жінка, — Я й питала, чи вона приходила, виявилось, вона там була кожних кілька днів! Зробила усе на свій лад, усе попрала, посортувала наш одяг, поприбирала, перемила… Я мала би тоді їй подякувати, але нічого такого вдячного я не відчувала взагалі. Вона тоді ключ так і не віддала, але користуватись ним продовжувала. Якось приходила, коли нікого не було, казала, що до дітей. Лишила їм смаколики на кухні й пішла собі. Та щось я в це не вірю. Хоча на столі справді були то фрукти, то цукерки, то торт, але я просила так більше не робити і неодноразово просила повернути ключ. Під час телефонних розмов завжди казала, що принесе ключ, бо він їй все одно не треба, але ж не віддавала! А потім ось цей випадок, коли я встала, а вона господарює. Більше я не мовчала… Тоді я сказала усе, що про неї думаю. Забрала у неї ключ, вона пішла. Не розумію, що тепер робити, бо з чоловіком почались сварки. Каже, що з своєю мамою я так не говорю. Звісно, бо ж моя мама так не поводиться! Не приходить, коли хоче, так ще й отак, з ключем, нічого нікому не кажучи. Іван змушує мене вибачитись перед мамою. А я навіть думати про це не хочу.
Я навіть не знала, що порадити жінці. Адже моя свекруха живе в іншій області, інколи приїжджає до онуків, але про візит попереджає заздалегідь.
А що б ви зробили з такою нахабною родичкою?
