– Ти не зможеш народити. Потрібно відмолити прокляття, яке з дитинства висить на тобі, – сказала спокійно баба Ніна

Катерина ось уже другу годину сиділа в черзі до баби Ніни. Ця знахарка була останнім шансом для молодої жінки. Кілька років поспіль Катя намагається виносити дитину. Але з незрозумілих причин їй не вдалося зробити це. «Навіть не знаю, що вам сказати … Аналізи відмінні, ніяких патологій немає» – розвела руками лікар.

«Але має бути цьому якесь пояснення. Якщо я повністю здорова, то чому не можу народити?» – намагалася зрозуміти дівчина. “Не знаю. Медицина тут безсила. Спробуйте до церкви сходити – тихо промовила лікар.

Катерина з Дмитром були одружені п’ять років. Все у молодої сім’ї було відмінно: достаток, окрема квартира, любов і взаєморозуміння. Не було одного, – дитячого сміху в просторому, багатому домі.

Жінка і раніше підозрювала, що на них з чоловіком лежить прокляття, а після слів гінеколога лише переконалася в своїх домислах.

«Церква – це добре, але в твоєму випадку допоможе тільки ворожка!» – підказала подруга, черкнувши адресу. «Їдь, немає коли роздумувати. Чим скоріше, тим краще!”

Нарешті, підійшла черга Каті. Вона несміливо переступила поріг низенької хатинки. Побачивши перед собою худеньку, миловидну стареньку в білій хустині і квітчастому платті, жінка посміхнулася. Катя ніколи не відвідувала подібних людей, тому нафантазувала, що знахарка обов’язково буде страшною, як мінімум з іклами і чорним котом на плечі.

– Привіт, доню! Сідай сюди, біля ікони, – промовила приємним, м’яким голосом.

– Ви знаєте, у мене така проблема … – Не стримавшись, Катерина розплакалася.

– Все знаю, мила. І допоможу, чим зможу, – умиротворено сказала баба Ніна.

Жінка слухняно присіла на м’який стілець біля великої ікони Божої матері. Старенька почала читати молитву і водити свічкою навколо жінки. Вся процедура зайняла хвилин двадцять. Після цього, баба Ніна сіла навпроти Катерини, взявши її за руку.

– Ти не зможеш народити. Потрібно відмолити прокляття, яке з дитинства висить на тобі, – сказала спокійно.

– Яке прокляття? Кому потрібно було проклинати мене? Я нікому нічого поганого не робила …

– Ти ні. Мати твоя взяла страшний гріх на душу, а ти розплачуєшся за нього, – пояснила знахарка.

– Але це несправедливо! Моєї матері давно немає, чому я повинна розплачуватися за її гріхи? – дивувалася жінка.

– Це закон всесвіту! Ми безсилі проти нього …

– Ви мені допоможете? – з надією запитала Катя.

– Ні. Я безсила тут. Якби у тебе був наприклад пристріт, але це … ні, – похитала головою бабуся. – Тобі потрібно дізнатися, перед ким так завинила твоя мати, і спробувати спокутувати її вину. І найголовніше, не забувай молитися щиро, не тільки про себе, а й про своїх ворогів.

– Дякую, – прошепотіла жінка.

Катя сіла в автомобіль і набрала чоловіка.

– Діма? Мене не буде сьогодні. Потрібно терміново до тітки з’їздити. Потім, коханий. Все потім, –

Катерина завела машину, і відправилася в село.

– Катю! Чому без попередження? Я б баньку затопила! – зраділа тітка Глафіра.

– Я по справі, – обірвала Катя. – Ти повинна розповісти мені правду. Що накоїла моя мати? За що я розплачуюсь? За які гріхи?!

– З чого ти взяла? – розгубилася тітка.

Катерина розповіла про поїздку до знахарки, переказала всю розмову.

– Хто б міг подумати … Гаразд, слухай …

Глафіра повідала племінниці, що її мати, Зінаїда, була першою красунею на селі. Багато за неї хлопців бігали, але дівчина полюбила одруженого. Без всякого сорому, Зіна розлучила

Василя з дружиною. Кинута дружина Василя, Марія, залишилася одна з грудним сином на руках.

Бідолаха дуже важко переживала розлучення з чоловіком, дійшло до того, що Марія прийшла до Зіни, і повзаючи на колінах, просила віддати чоловіка. Красуня-гордячка, прогнала нещасну жінку і висміяла.

Перш ніж піти, Марія в розпачі, викрикнула страшне прокляття в бік Зіни, і її ненароджених ще дітей …

– І що було далі? – прошепотіла в жаху Катя.

– Мати твоя вийшла заміж за Василя, потім ти народилася. Але, як тобі відомо, довго прожити їм не вдалося. Пішли, один за іншим. Прям містика якась. Прокльони Марії напевно подіяли. А зараз, ти не можеш народити … – тітка сплеснула руками, і голосно заголосила.

– Скажи, ця Марія, вона до цих пір в селі живе? Хочу, попросити вибачення у неї, за гріхи батьківські.

– У Марії, теж не все добре … Через деякий час, молода жінка збожеволіла. Спочатку була спокійною, нешкідливою … Але одного разу, вчепилася в першого зустрічного, люди ледве відтягли збожеволілу жінку. Після цього випадку, Марію завезли в божевільню, а сина, Льоню, відправили до інтернату.

– Льоня вже дорослий? Він на пару років старший за мене. Виходить, хлопець мій брат по батькові? – здогадалася Катя.

– Так. Тільки й у нього доля не склалася … – важко зітхнула Глафіра. – Після інтернату, хлопець повернувся додому. Почав пиячити і хуліганити. Далі – гірше. Леонід якось загубився взимку в лісі. Хлопця знайшли на наступний день, врятували. А ось ноги … не вдалося врятувати. Зараз їздить на інвалідному візку.

– Он воно що … Виявляється, мама не тільки забрала батька з сім’ї, а й зруйнувала долі ні в чому не винних людей.

– Виходить так! – погодилася Глафіра.

– Тьотю, відведи мене до брата. Мені необхідно побачити його, – рішуче сказала жінка.

– З глузду з’їхала? Він же п’є постійно. Не відомо, що у нього в голові. Їдь додому! Не потрібно нікуди ходити!

– Ні. Якщо не ти, то люди підкажуть де знайти Леоніда, – сказала Катя, підіймаючись.

– Добре! Буде по твоєму! Але, нарікай потім на себе! – вигукнула Глафіра, одягаючи фуфайку.

Жінки йшли по засніженій стежці до будинку Леоніда. Зайшовши у двір, Катя зрозуміла, що будинком, напівзруйновану халупу важко назвати. Дерев’яний паркан прогнив, і валявся на землі. Електрики також не було в приміщенні. У маленькому, брудному вікні, бачилося світіння гасової лампи. Катерина невпевнено постукала у віконце.

– Не замкнено! – почула хрипкий, чоловічий голос.

– Катя, якщо що, я тут. Кричи! – шепнула тітка Глафіра.

Дівчина кивнула головою, і увійшла в відчинені двері. У ніс вдарив запах дешевого тютюну і вина. Всюди були розкидані недопалки з порожніми пляшками. За столом, в інвалідному візку сидів чоловік невизначеного віку. На столі, згорнувшись калачиком, лежала білосніжна кішка. Вона була єдиною, світлою плямою в цій халупі.

– У вас кіт на столі спить, – розгублено промовила Катя, не знаючи, з чого почати розмову.

– Не твоя справа! «Білому» все дозволено, він повноправний господар тут, – п’яним голосом промовив Льоня. Його затуманений погляд намагався сфокусуватися на незнайомці. – З чим прийшла? Якщо з соц служб, то забирайся! Я не поїду в притулок!

– Ні. Я з іншого питання. Мене звуть Катерина, я твоя сестра по батькові, – швидко випалила дівчина.

– Ось воно що … Сестричка завітала! – глузливо сказав Леонід. – Що тобі потрібно? Спадщина? Так немає її, будинок належить моїй матері!

– Льоня, я приїхала, щоб попросити прощення. Чим я можу допомогти тобі? Леонід дико заіржав, з презирством дивлячись на сестру. В його очах читався біль, відчай і відчуженість.

Чим довше Катя дивилася на брата, тим більше знаходила у нього схожість з батьком.

– Є сто гривень? – несподівано запитав чоловік.

Катерина мовчки відкрила сумочку, і поклала п’ятсот гривень на стіл. – Дякую! Вільна, я пробачив тобі! Якщо потрібно буде ще раз попросити пробачення, заходь! – заіржав Льоня.

– Може, до лікаря? Або ліки якісь потрібні? – Катя не знала, що ще сказати.

– Дякую! Поки досить. Все, забирайся, мені спати пора!

Катерина вийшла з дому, і мовчки пішла до дому тітки. Сльози застилали їй очі, вона очікувала побачити все, що завгодно, але такий плачевний стан брата, повалив її в шок.

– Ну що? Поговорили? – бігла слідом Глафіра.

– Поговорили …

– Він пробачив тобі? – не вгавала тітка.

– Так! – відрізала жінка. – Спасибі, що допомогла. Я додому поїду.

– Залишилася б до ранку, адже ніч на дворі …

– Ні, мені потрібно в місто, – збрехала жінка.

Найбільше Катерина хотіла побути на самоті. За цей день, на неї скільки обвалилося інформації, потрібен був час, щоб переварити це все.

Весь наступний тиждень, жінка ходила неприкаяна. Думки про Леоніда, не давали спокою ні вдень, ні вночі. Як би там не було, вона єдина рідна душа, яка залишилася у нещасного. Не знаючи, що робити, Катя вирішила піти в храм. Після служби, дівчина щиро помолилася за всіх своїх ворогів (як вчила ворожка, баба Ніна).

– Важко тобі, дочка моя? – запитав священик.

Катя озирнулася, і зрозуміла, що залишилася одна в церкві.

– Вибачте, я затримую вас? Вже йду, – промовила тихо.

– Може, варто сповідатися? Полегшити душу?

Катерина заплакала, і все розповіла священикові. Розповідала в подробицях, не приховуючи нічого.

– Що я можу сказати? – задумливо мовив той. – До ворожки дарма поїхала. Вона не має рації: діти не можуть відповідати за гріхи батьків. Єдине, що вона сказала правильно – це про молитву. Потрібно завжди молитися, і не тільки про рідних, а й про тих, хто заподіяв біль.

– Підкажіть, як мені вчинити з братом? Я хочу допомогти йому, забрати з села, але боюся, що чоловік не зрозуміє мене.

– Роби по совісті, і за велінням серця!

На наступний день, Катя знову їхала до брата. Цього разу, дівчина була серйозно налаштована.

– Навіщо з’явилася? Грошей даси? – пробурчав хлопець.

Льоня був тверезим і злим. Було видно, що він почуває себе дуже кепсько. – Немає, не дам.

Збирайся, зі мною поїдеш. Заперечення не приймаються! Я твоя сестра, і не можу спокійно дивитися на те, як ти вбиваєш себе! Якщо я не потрібна тобі, то ти мені потрібен. Крім тебе, у мене більше немає рідних …

– Куди? Куди поїду? – сторопів від такого напору Льоня.

– Спочатку в лікарню, а потім до мене додому. У мене двоповерховий будинок, величезний сад. Місця всім вистачить!

Льоня дивився на сестру, не знаючи, що відповісти. З одного боку – хлопцеві набридло таке життя. З іншого – він зовсім не знав свою сестру.

– Давай домовимося, якщо тобі не сподобається, я на першу вимогу відвезу тебе назад. Силою ніхто не буде тебе тримати.

– Одна умова! – серйозно сказав чоловік. – «Білий» поїде зі мною! – кивнув на пухнастого котяру.

– Без проблем! Давно мріяла завести кота! – посміхнулася Катя.

***

Минуло три місяці. Леонід повністю освоївся в новому будинку. Як виявилося, Льоня добра й весела людина. Хлопець серйозно захопився комп’ютером, і вирішив вивчитися на програміста.

– Льоня, завтра привезуть протези з Німеччини. Через кілька місяців, повністю станеш на ноги! – поплескав по плечу Дмитро.

– Спасибі! Навіть не припускав, що коли-небудь зможу ходити, – розплакався хлопець.

– Я тут ні до чого, це все Катя … Дуже зраділа, що знайшла брата, – посміхнувся Діма.

Через півроку, Діма з Льонею стояли біля вікон пологового будинку. Щаслива Катя показувала в віконце чоловікові і братові новонароджених двійнят.

– Весело у нас скоро буде! – засміявся Діма.

– Ну що, дядько, готовий до двох племінників?

– Завжди готовий! – засміявся Леонід. – Упораємося!

Як ви вважаєте, що саме допомогло Катерині завагітніти?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector