– Привіт! Ще раз! – на порозі знову стояв Роман.
– Привіт! А що ти тут робиш? – жінка ледве стримувала свою радість.
– Прийшов вибачитись перед тобою… – він сумно відвів погляд в сторону.
– Вибачитись? За що? – Лариса не розуміла про що мова.
– За наше минуле… Я давно мав це зробити!
Кілька секунд вона стояла нерухомо. А потім запропонувала йому ввійти до квартири. Запросила на кухню, заварила чаю і вони почали нелегку розмову.
– То чому ти вирішив вибачитися зараз? Хіба це має значення?
– Має! – знітився Роман.
– Ну так, ти ж кинув мене без жодного слова. Пішов до моєї подруги. Ще й одружився з нею!
– От за це я і прийшов вибачитись. – Роман опустив голову і замовчав. – Я не вірю, що зміг зробити боляче! Пробач!
Вони покохали один одного ще в школі. Та навіть вступ до різних вишів не завадив їхнім почуттям. Стосунки розвивались і міцніли з кожним місяцем.
А перед отриманням дипломів Роман освідчився коханій. Звісно, що Лариса прийняла його пропозицію. Та з весіллям вони вирішили не квапитись. Спочатку хотіли влаштуватись на роботу.
Лариса одразу її знайшла. А от молодого юриста без досвіду не сильно хотіли кудись брати. Хлопець вже почав перейматися через це. Тоді кохана вирішила допомогти. Хоча серце підказувало, що це рішення може мати свої наслідки.
У неї була подруга Ніка. Хитра і корислива дівчина, тому Лариса ставилась до їхньої дружби з певною обережністю. Зате її батько якраз шукав юриста у свою фірму. Лариса вирішила замовити слівце за коханого.
Роман успішно пройшов співбесіду. Його взяли. Але Ніка теж почала свою гру. Все частіше навідувалась в офіс батька, щоб зайвий раз перетнутися з Романом. Навіть фліртувала з ним.
– Я її не розумію! – якось весело розповідав Роман. – Я пояснюю їй, що вона мене не цікавить. Що в мене є ти! А вона цього ніби не чує! Дивна якась!
Хвилюванням Лариси не було меж. Хоча коханий запевняв, що все добре. Та виявилось, що це було далеко не так.
Ніка жила за містом у приватному будинку. Лариса інколи ходила до неї в гості. Одного дня подруга знову запросила її до себе. Та пішла без зайвих думок. Лариса знала, як відчинити хвіртку. Дівчина пройшла на подвір’я, відчинила двері.
Лариса ввійшла всередину і побачила за ледь відчиненими дверима кімнати картину від якої їй захотілося кричати. Ніка цілувала її Романа. Вона все розрахувала так, щоб тихо позбутися своєї головної конкурентки. І їй це вдалося.
Того вечора Лариса багато плакала. Вона дізналася, що їхній роман триває вже понад місяць. Після цієї інформації дівчина стала сама не своя. Наступні дні, та навіть тижні минали наче в тумані. Роман ще намагався поговорити з нею, але дівчина всіляко його уникала. Їй було надто боляче, навіть думати про зустріч з ним.
Щоб хоча б якось позбутися думок про зраду Лариса з головою занурилась у роботу. Навіть змінила коло друзів і вже через пів року почувалася значно краще.
Тримати образу вже не було сенсу, адже життя продовжується, треба рухатися далі. Дівчина стала частіше виходити в люди, заводила нові цікаві знайомства. Навіть з’являлися думки сходити на побачення.
Одного вечора Лариса поверталася з роботи й за звичкою перевірила свою поштову скриньку. Серед рахунків вона помітила запрошення на весілля і не повірила власним очам. Воно біло від Ніки й Романа. Дівчина викинула його у смітник. Навіщо вони так з нею? Хіба зради виявилось не достатньо? Сумні спогади знову нахлинули на неї.
А через тижня два біля її під’їзду стояли новоспечені молодята.
– Привіт, подруго! Ти ж отримала наше запрошення? – радісно промовляла Ніка. – А то ми не отримали твоєї відповіді! Будемо раді бачити тебе на нашому весіллі! – Роман лише стояв збоку і ніяково дивився по сторонах.
Лариса тільки глянула на них і без жодного слова зайшла у під’їзд. Більше вона їх не бачила. А тепер Роман сидів у її квартирі й намагався залагодити свою провину. Хоча це навряд чи можна якось виправити.
– Ну тепер це вже й не так важливо. – знизала плечима Лариса. – Ви ж напевно щасливі разом!
– Ми вже давно не разом. Ніка гралася моїми почуттями. І коли досягла цілі, то я перестав її цікавити. Через рік вона подала на розлучення. Її батько звільнив мене. А я вирішив почати все спочатку, навіть сферу змінив, як ти вже помітила.
– Оце так! Навіть подумати не могла, що вона здатна на таке…
– Вона за ці роки вже втретє розлучається! Дивна людина. Я хотів давно сказати тобі, що вчинив грубу помилку! Не потрібно було навіть розмовляти з тою Нікою! Я зробив тобі боляче, я повний кретин! Я не знаю чи зможеш ти вибачити мені?
– Давно вибачила!
– А в тебе є стосунки чи може чоловік? – поцікавився Роман, пильно дивлячись на Ларису.
– Це вже не твоє діло! Якщо я і пробачила тобі, то не розраховуй, що я впаду до твоїх обіймів!
– Ти права! – Роман замовчав. – Але якщо ти вільна, то в мене є хоча б мізерний, але шанс. Я змінився, присягаюсь. Я багато чого зрозумів за ці роки! І я зможу довести тобі це! Я доведу своє кохання!
– Не знаю! – Лариса знизала плечима. – Я справді вільна, але це ще нічого не означає!
– Я розумію. – посміхнувся Роман. – До речі, я помітив, що у тебе там кран підтікає. Якщо хочеш, то я б міг завтра заскочити й полагодити його?
Жінка опустила голову, глянула у вікно:
– Ну можеш прийти…
– Гаразд! А може ремонт тобі зробимо? – повеселішав той.
– Ото жарти у тебе. – жінка розсміялася і додала. – Спершу почнемо з крана, а потім буде видно!
Думаєте у них є шанс на щасливе спільне життя?
