Моєму синочку тоді виповнилося тільки 2 місяці. Часто плакав уночі, не міг заснути. Ще й мені та дружині не давав виспатися, а на роботу треба.
Того ранку я прокинувся, але у кімнаті нікого не було. Дивно, адже Марина щодня вставала раніше та готувала нам сніданок, а я ще валявся у ліжку. Озирнувся навколо, можливо, що вони зараз просто пішли на ранкову прогулянку чи що? На столі помітив записку. Тремтячими руками перечитував знову та знову одне речення.
У кімнаті не було речей Маринки, навіть коляска та іграшки сина зникли. Я хутчіше одягнувся та поїхав до тещі, пані Марії. Думав, що раз жінка пішла від мене, то зараз точно переїхала до своєї мами. Тоді я хотів з нею спокійно поговорити та розібратися у наших стосунках, адже мені здавалося, що у нас все добре. Зателефонував на роботу та сказав, що мене сьогодні не буде, бо захворів. Насправді я не хотів нікому зі своїх співробітників розповідати про ось таку мелодраму.
Спершу пані Марія навіть на поріг мене не хотіла пускати:
– Нема її тут. Чого прийшов?
Однак, потім все-таки пожаліла мене та запропонувала філіжанку кави. Або ж просто не хотіла, щоб сусіди потім пліткували про нас. Я навіть забув про те, що вдома не снідав.
– Можливо, що вона зараз у когось зі своїх подруг? Зателефонуй до них, запитай, – порадила теща.
Я не хотів чекати ні хвилини та одразу за столом дістав телефон. А теща тільки сумно хитала головою. Я бачив, що жінка щось знає, але ніяк не наважується сказати. Ще й всі подруги немов змовилися та в один голос відповідали, що не знають, де Марина.
– Знаєш, ти краще до свого друга Олега зателефонуй, – тихо сказала пані Марія.
Олег – це мій найкращий друг ще з дитинства, ми буквально разом виросли. А чому телефонувати? Викликав таксі та поїхав до нього додому.
У коридорі помітив взуття своєї дружини та коляску сина.
– Привіт. У мене до тебе є серйозна розмова, проходь. Поговоримо як справжні чоловіки, – сказав друг.
Я тоді хотів накинутися на нього і так кулаками розмалювати обличчя, але все-таки вгамував свою лють. З кухні вийшла Марина. Вона плакала, адже у кутиках де-не-де розтерлася помада. Я до останнього не розумів, що відбувається. Невже жінка хоче мене покинути та піти до Олега?
– Ось, тримай, – Олег простягнув мені теку з документами.
– Що це?
– Аналізи, прочитай уважніше, – тремтячим голосом промовила Марина.
Це були документи з клініки, де дружина колись здавала всі необхідні аналізи для вагітності. Ми серйозно та відповідально підійшли до такого рішення, це була бажана дитина та довгоочікувана вагітність.
Незрозумілі цифри, моє прізвище, а знизу невеликими літерами з жирним шрифтом надруковано одне слово – безпліддя.
– Я не розумію нічого. А мій син, Петрик…
– Я зробила тоді штучне запліднення, думаю, ти здогадуєшся, хто був донором, – Марина затулила своє обличчя долонями та почала гірко плакати.
– Просто вона не хотіла тебе засмучувати. Ти ж так мріяв про сина. Тому вона попросила мене про ось таку допомогу. Я не міг відмовитися, адже ти мені немов брат. Тепер у вас є чудовий малюк. Однак, Марині день за днем ставало соромно навіть у вічі тобі дивитися. Сподівається, що ти вибачиш колись такий вчинок.
– А якщо я відмовлюся, то вона піде до тебе жити?
– Ти що, звісно ні. Марина тільки тебе одного кохає, хіба цього не розумієш?
Я підійшов до жінки та ніжно її обійняв. Всі мої здогадки так і залишилися марними сподіваннями. Адже Марина так сильно хотіла стати матір’ю, що наважилася на такий крок – все заради нашого сімейного щастя.
– Олеже, дякую за такий вчинок. Ти допоміг врятувати нашу родину. Тепер я знаю правду, а це найголовніше. Ну, що ж, тоді готуйся стати для нашого Петрика хрещеним батьком.
Олег посміхнувся.
А як би ви відреагували на такий вчинок дружини та друга? Чоловік правильно вчинив, коли вирішив забути про таку ситуацію? Чому?
