Той день я поверталася додому з роботи щасливіша, ніж будь-коли.
Мене підвищили. Дали премію за проект. І відпустили на пів дня раніше. Попереду два вихідні, і я вже думала про шашлики та гарну вечерю.
Ми з Дмитром тоді жили в орендованій квартирі. Він нещодавно звільнився і збирався відкрити автомайстерню. Я вірила в нього. Тягнула все сама і не скаржилась.
Зайшла в супермаркет, набрала продуктів. Довго стояла біля тортів, але взяла тістечка. Подумала: гроші ще знадобляться, поки його бізнес розкрутиться.
Піднялась на другий поверх, подзвонила у двері.
– Дмитро, я вдома. Візьми сумки.
– Ти чому так рано?
– А ти не радий?
– Ну, радий, звісно. Пішли на кухню, розберемо.
Він узяв мене за руку та потягнув на кухню. І зачинив двері. Ми ніколи так не робили.
– Навіщо зачинив? Пропусти, мені переодягтись треба.
Я відсунула його і вийшла в коридор. І тут побачила її. Сусідка тихо пробиралась із кімнати до виходу.
– А ти що тут робиш?
– Я… за сіллю заходила. Вже йду.
– Сіль на кухні. А в кишені що?
– Не встиг Дмитро насипати, ти прийшла.
– Солі немає. Іди.
Вона вийшла. Я зайшла в кімнату. Ліжко було розібране. А біля ніжки лежала упаковка.
Я повернулась до Дмитра.
– Ну і що це було?
– Та вона за сіллю. Сама прийшла, ми навіть не встигли нічого.
– А ліжко чому таке?
– Яке таке?
– Не вигадуй. Упаковку підбери, біля ніжки ліжка.
Він нахилився. Вона там лежала. Доказ.
– Поліно, вибач. Давай переїдемо звідси. Я сам вечерю зроблю. Завтра знайдемо іншу квартиру. У нас все буде добре.
Він потягнувся до моєї сумки з продуктами.
– Сумку не чіпай.
Я забрала пакети в коридор і почала збирати речі. Ноутбук, одяг, білизна. Більше нічого свого тут і не було.
– Куди ти на ніч дивлячись?
– Ще не ніч. Не плутайся під ногами.
Я викликала таксі. Куди їхати, навіть не думала. Головне – вийти і не розревітись прямо тут.
Дмитро сидів на ліжку, обхопивши голову руками. А я поклала ключі на тумбочку і закрила двері.
У таксі одразу зателефонувала господині квартири. Пояснила, що в тій квартирі залишається лише чоловік, і попросила допомогти з іншим житлом. У неї якраз звільнилась одна квартира.
Вона зустріла мене з ключами. Квартира виявилась навіть ближчою до моєї роботи.
– У вас щось трапилось? – запитала вона.
– Я подаю на розлучення.
Вона не стала питати більше. Сказала, що договір підпишемо пізніше, і вже збиралась іти.
– Чекай. Тут іноді приходить мій кіт. Звичайний сірий, але вгодований. Тут жила моя мати, він до неї звик і все ходить. Якщо не проти, нехай заходить. Годувати не обовʼязково, я поряд живу.
Я залишилась сама. Поставила каву. Відкрила тістечка. Добре, що не торт купила, бо той торт я б точно одягла Дмитру на голову.
Потім почула шкрябання у двері. Прочинила. Кіт увійшов поважно, як господар, і одразу пройшов на кухню.
– Сметану будеш? – спитала я.
Звісно, буде. Після сметани він заліг на ліжко і заснув.
Так ми й почали жити вдвох. Вранці виходили разом, ввечері він чекав на мене біля дверей.
Справи мої йшли добре. Я відкладала гроші і через два роки купила власну квартиру. Після розлучення витрат стало менше. Набагато менше.
А Дмитро посварився з батьками. Вони дізнались, що він їх обманув і ніякого бізнесу немає. Грошей від нього не побачили. Квартиру попросили звільнити. Сусідка була одружена і нікуди його не взяла.
Я іноді думаю: якби того дня мене не відпустили з роботи раніше, я б нічого не дізналась. Віддавала б його борги, вірила б і чекала.
А ви б пішли одразу чи дали б шанс?
