Той день я поверталася додому з роботи щасливіша, ніж будь-коли.

Мене підвищили. Дали премію за проект. І відпустили на пів дня раніше. Попереду два вихідні, і я вже думала про шашлики та гарну вечерю.

Ми з Дмитром тоді жили в орендованій квартирі. Він нещодавно звільнився і збирався відкрити автомайстерню. Я вірила в нього. Тягнула все сама і не скаржилась.

Зайшла в супермаркет, набрала продуктів. Довго стояла біля тортів, але взяла тістечка. Подумала: гроші ще знадобляться, поки його бізнес розкрутиться.

Піднялась на другий поверх, подзвонила у двері.

– Дмитро, я вдома. Візьми сумки.

– Ти чому так рано?

– А ти не радий?

– Ну, радий, звісно. Пішли на кухню, розберемо.

Він узяв мене за руку та потягнув на кухню. І зачинив двері. Ми ніколи так не робили.

– Навіщо зачинив? Пропусти, мені переодягтись треба.

Я відсунула його і вийшла в коридор. І тут побачила її. Сусідка тихо пробиралась із кімнати до виходу.

– А ти що тут робиш?

– Я… за сіллю заходила. Вже йду.

– Сіль на кухні. А в кишені що?

– Не встиг Дмитро насипати, ти прийшла.

– Солі немає. Іди.

Вона вийшла. Я зайшла в кімнату. Ліжко було розібране. А біля ніжки лежала упаковка.

Я повернулась до Дмитра.

– Ну і що це було?

– Та вона за сіллю. Сама прийшла, ми навіть не встигли нічого.

– А ліжко чому таке?

– Яке таке?

– Не вигадуй. Упаковку підбери, біля ніжки ліжка.

Він нахилився. Вона там лежала. Доказ.

– Поліно, вибач. Давай переїдемо звідси. Я сам вечерю зроблю. Завтра знайдемо іншу квартиру. У нас все буде добре.

Він потягнувся до моєї сумки з продуктами.

– Сумку не чіпай.

Я забрала пакети в коридор і почала збирати речі. Ноутбук, одяг, білизна. Більше нічого свого тут і не було.

– Куди ти на ніч дивлячись?

– Ще не ніч. Не плутайся під ногами.

Я викликала таксі. Куди їхати, навіть не думала. Головне – вийти і не розревітись прямо тут.

Дмитро сидів на ліжку, обхопивши голову руками. А я поклала ключі на тумбочку і закрила двері.

У таксі одразу зателефонувала господині квартири. Пояснила, що в тій квартирі залишається лише чоловік, і попросила допомогти з іншим житлом. У неї якраз звільнилась одна квартира.

Вона зустріла мене з ключами. Квартира виявилась навіть ближчою до моєї роботи.

– У вас щось трапилось? – запитала вона.

– Я подаю на розлучення.

Вона не стала питати більше. Сказала, що договір підпишемо пізніше, і вже збиралась іти.

– Чекай. Тут іноді приходить мій кіт. Звичайний сірий, але вгодований. Тут жила моя мати, він до неї звик і все ходить. Якщо не проти, нехай заходить. Годувати не обовʼязково, я поряд живу.

Я залишилась сама. Поставила каву. Відкрила тістечка. Добре, що не торт купила, бо той торт я б точно одягла Дмитру на голову.

Потім почула шкрябання у двері. Прочинила. Кіт увійшов поважно, як господар, і одразу пройшов на кухню.

– Сметану будеш? – спитала я.

Звісно, буде. Після сметани він заліг на ліжко і заснув.

Так ми й почали жити вдвох. Вранці виходили разом, ввечері він чекав на мене біля дверей.

Справи мої йшли добре. Я відкладала гроші і через два роки купила власну квартиру. Після розлучення витрат стало менше. Набагато менше.

А Дмитро посварився з батьками. Вони дізнались, що він їх обманув і ніякого бізнесу немає. Грошей від нього не побачили. Квартиру попросили звільнити. Сусідка була одружена і нікуди його не взяла.

Я іноді думаю: якби того дня мене не відпустили з роботи раніше, я б нічого не дізналась. Віддавала б його борги, вірила б і чекала.

А ви б пішли одразу чи дали б шанс?

Valera

Популярне