Пам’ятаю вечір 23 лютого. До нас у гості приїхав син, як і завжди. Ми розмовляли про загрозу війни й не хотіли вірити у це. Але аналізуючи факти тривога зростала сама по собі.
Зранку 24 ми почули вибухи, побачили пожежі. То був військово-транспортний аеропорт “Антонов”, що за 6 км від нашого будинку.
Ввімкнувши телевізор, почули, що в країні війна, воєнний стан. Тільки одне питання мені не вкладалося: “Як таке може бути?”
Такі ж як і ми розгублені сусіди зібралися у підвалі нашого ЖК “Парктаун”. З часом багато хто виїхав, але ми зі своїми трьома котами вирішили залишитись.
Перші дні дівчина сина ночувала у метро на «Шулявці». Син якнайскоріше хотів забрати її. 26 лютого, десь о 11:00 він із чоловіком та сусідкою по квартирі поїхав до Києва. Я залишилась одна і чула, як над будинком літали ракети, ще й із жахливим гулом.
Мені було страшно, здавалось, що час практично зупинився. Пізніше чоловік розповів, що з міркувань безпеки тероборона не впустила його тією ж дорогою назад, бо на ній вже були окупанти.
А вночі у будинку зникла електрика, вода і тепло. Був лише газ. На території нашого ЖК чоловіки відкрили доступ до свердловини, тож люди могли взяти води.
З тими темпами, як тепло виходило з квартири, так і ми одягали все більше одягу та накривались ковдрами, температура за вікном знизилась до мінусової.
Ще ми намагалися економити заряд на телефонах, вмикали економний режим, старалися заряджати від ноутбука та звели дзвінки до мінімуму. Ми не знали усіх новин, бо інтернет дуже погано ловив.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Згодом ми дізнались, що в сусідньому ЖК є електрика. Наші хлопці знайшли на будівництві кабель який підключали до нашого будинку на кілька годин, щоб прогріти квартиру та зарядити телефон. Ми стали підлаштовуватись до нових умов життя.
Наступним ділом ми організували спільну аптечку. Першим, що до цього підштовхнуло – смерть одного чоловіка від інфаркту та поранення руки жінки осколком.
Виходити у двір було небезпечно, зверху падали осколки від снарядів, залітали залишки розбитих бронемашин (практично на голову впало реле від БМП). За вікном постійно гриміло. Зварити поїсти чи винести сміття перетворилось на випробування. Усе старалися робити максимально швидко, аби бути напоготові.
“Ні розслабитися, ні звикнути до цього неможливо”
Так день за днем. За вікном ми бачили пожежі в аеропорті.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Бачили як літають штурмовики і бомблять. З іншого боку нашого ЖК проходить центральна вулиця Гостомеля – Святопокровська, на якій розгорталися найстрашніші бої.
Спочатку по Варшавському шосе ще рухалися машини і фури. Але раптом все стихло. Тоді ми дізналися, що було підірвано міст, який вів на Київ.
Ми у перший день бачили як у ліс з гранатометами і важкими кулеметами зайшла група рашистів у чорній формі, які бігли після розгрому на мості. У тому ж лісі вони прикопали свій вантаж 200.
Про це намагалися сказати ДСНС. Лінії були перевантажені та все ж таки нам вдалось набрати 102.
Вибухи лунали постійно. Ми з котами залишалися у будинку. Коли ми провели три години у підвалі, то здавалось, що ми вже ніколи не відігріємось. Від холоду сил майже не було.
Та ми все ж вирішили покинути місто. Це сталось після ночі 4 березня, коли було чутно мінометні обстріли, обстріли з тяжкої артилерії і танків. Цей жах тривав добу і дав зрозуміти, що пора їхати.
Останню ніч ми провели у підвалі у нашій кладовці. Зранку під безперервну канонаду ми завантажили авто, посадили тварин, заїхали в сусідній ЖК за подругою і її чотирма собаками і виїхали в Ірпінь.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Ми молились усю дорогу та просили в Бога порятунок. З Ірпеня вже чотирма автомобілями ми вирушили в бік Тернополя через Стоянку. Ми проїздили зруйновані нові житлові комплекси, спалені заправки. І все це натворив “Русскій мір”. Побачивши наших захисників на першому блокпосту нам хотілось плакати і нескінченно дякувати їм. По всьому нашому маршруту були вириті траншеї, будувалися бліндажі, стояли захисні споруди.
“Ми зрозуміли, що наш народ непереможний”
Зараз ми у друзів у Тернополі. Чоловіки одразу пройшли медкомісію та стали на військивий облік. Ми плели сітки і намагались допомогти у всьому. Пізніше компанію у якій працює чоловік перенесли у Тернопіль. Тож намагаємось допомагати нашій економіці.
Вже минув той перший шок у людей. Всі розуміють, що кожен повинен робити щось для перемоги.
За останніми даними з нашого ЖК виїхало багато людей, але скільки залишилось – невідомо. Дуже надіюся, що всі живі.
Після того, як пережила цей жах – дещо зрозуміла. Війна — для слабких і з обмеженим кругозором. Діалог — для сильних і розумних. Тому вміння іти на діалог має стати основою виховання майбутніх поколінь. Людство досягло найвищого рівня розвитку, то чому б йому не випрацювати механізми, які б технічно унеможливлювали ведення війни, яка неминуче несе смерть? Механізми, які взагалі не мають нічого спільного із зброєю (як-от економічні зв`язки, глибока інтеграція країн тощо).
Існування людей на планеті Земля не може залежати від однієї людини.
Потрібно думати, робити, діяти вже зараз.
Джерело: ELLE
Натуральний розчин, який швидко відбілить навіть найбрудніші речі.
Маківник, як пекла моя бабуся. Улюблена випічка всієї родини, смачно завжди!
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
Іду дорогою додому і бачу – 500 гривень. Лежать на землі. Хотіла пройти повз, згадавши бабусині повір’я “Візьмеш чужі гроші – забереш собі усі людські біди”
Майструємо еко-декор із соломи: 20 ідей
Здається, що ці знаменитості подорожують у часі. Невже машина часу існує?
2 модні короткі стрижки, які будуть актуальні цього літа
Парад рододендрону в Карпатах або як цвіте “червона рута” (фото)
Малюка довго ніхто не забирав з пологового відділення. Буває таке. Відмовилися, і як на зло ніхто не виявляв бажання. Так що, малюк застряг там
15 яскравих фотографій, на які хочеться постійно дивитися
15 людей, які вирішували повсякденні проблеми нестандартними (і іноді геніальними) способами
Прості обійми рідної людини – неймовірний джерело сил і тепла
Мариновані сливи. Відкoли вперше скyштувала, мариную багато банок!
20 фраз, які говорять чоловіки, коли зраджують
25 зворушливих фото, які розтоплять навіть “залізні” серця
Зрозуміти інтроверта: 15 світлин, які справді допоможуть
Соковита та дуже смачна запечена скумбрія. Гарний рецепт господині на замітку
Скільки цифр на малюнку? Онучка вирішила, а я не змогла
– Ну що ж ти наробив, Міша, навіщо так чоловіка налякав? Я не знаю чому говорять, що тварина не розуміє людської мови: всі ми бачили, що Міша явно розуміє про що йдеться
