Все в моєму житті йшло за планом: закінчила університет, влаштувалась на гарну роботу, познайомилась з майбутнім чоловіком, одружилися. Ігор був надзвичайно добрим, цим і вразив. Все допомагав, завжди підтримував.
Мені квартира дісталася від батька. До шлюбу жила одна, ремонт якісний зробила з власної кишені. Згодом Ігор переїхав до мене, адже до цього орендував житло з другом.
Все в нас було дуже добре. Єдине не давало спокою – зовсім не ладнала з його матір’ю. Інні Петрівні я відразу не сподобалась, вона була впевнена, що її сину потрібна простіша і слухняніша дружина. Щоб не сваритися, я вирішила звести спілкування до мінімуму, зустрічатися лише на свята. Навіть коли в нас народилася донька, свекруха не приходила і допомагати не поспішала.
Та раптом сталося неочікуване і чоловік звернувся до мене з проханням:
– Олю, така біда сталася. Мати посварилася з вітчимом, він її вдарив. Я ніяк не можу її там лишити, це жах! Нехай з Ніною у нас поживе хоч кілька місяців, а потім я їй квартиру винайму окрему.
Я не розуміла, чого б Інні Петрівні не повернутися в рідне село і не жити там зі своєю Ніною. До речі, це дочка від другого шлюбу, страшенно неслухняна дитина тринадцяти років. Лишень цього клопоту мені бракувало.
Врешті, довелося погодитися, хоча дуже просила чоловіка, щоб це було лише на два місяці. Інна Петрівна оселилась у нас і відразу ж почувалася, як вдома. Почала прибирати, готувати, розповідати мені, що і як треба вдома робити.
– Де ти весь час ходиш? В хаті не прибрано, а ти гуляєш?
-Треба ж, щоб дитина чистим повітрям дихала, як інакше?
– Ото так дихала, що ти з новим манікюром прийшла?
– Все ви помічаєте. Я ж хочу охайною виглядати для вашого сина!
– Знав би він, скільки воно коштує. Бідний так багато працює, щоб ти все мала.
– Я теж багато працювала, і цю квартиру сама до ладу довела, і всі меблі придбала самотужки.
– Ой, наче тобі не допомагали. Знаю я, як такі, як ти, заробляють!
Більше слухати безпідставні звинувачення сил не було. Пішла до дитини і тихенько плакала. Коли чоловік прийшов – все йому розповіла, а він пообіцяв поговорити з мамою. Того ж вечора почула, як вони сваряться на кухні:
– Ти не можеш так говорити з Ольгою. Вона ж тебе в свою квартиру прийняла, все дала!
– Сину, ти просто не бачиш, що вона тут робить. Лиш в салони ходить, а в хаті безлад. Щодня нові речі купує, а на харчах навіть не намагається економити. Ти ж так важко працюєш, а вона все витрачає.
– Вона моя дружина і краще знає, що треба купувати! Цінуй її допомогу!
– Отак ти з матір’ю? Ця дівка тобі дорожча? Її захищаєш?
Вони страшенно посварилися. На ранок свекруха не говорила ані зі мною, ані з сином. Натомість до мене підійшла Ніна:
– Тепер ти задоволена, що Ігоря з мамою пересварила. Цього ти хотіла?
– Ні, не хотіла. Хочу, щоб мені дали спокій.
Так у своїй власній оселі я почувалася дуже незатишно. Атмосфера ставала дедалі гнітючішою. Одного разу я підійшла до Інни Петрівни:
– Я так жити не можу. Ми маємо помиритися!
– Цього не буде! Ти використовуєш Ігоря і ще його рідних не поважаєш.
– Тоді ви маєте шукати інше житло.
Я не хотіла їх виганяти, проте не знала як вчинити. Ігор страшенно переймався цим, проте мене не звинувачував. Вже на вихідних відвіз матір у село в стару хату. Свекруха навіть не попрощалася зі мною. Тепер не уявляю, як нам навіть на свята бачитися?
