Молодість бере своє, а коли в парі обоє молодих, то хочеться самостійного, власного життя. Але у Іри з Артемом так не вийшло. Вони одружилися і переїхали жити до його мами, бо грошей на власну квартиру не було. А у свекрухи двокімнатна квартира і чоловіка немає.
Жити усім разом було здебільшого некомфортно. І молодята вирішили, що це ненадовго. Назбирають коштів і переїдуть. Іра підробляла, а Артем працював будівельником. Часто їздив у відрядження, на заробітки. Насправді це дуже сумно, але що поробиш, гроші платили хороші.
Отак Іра і залишалася одна у квартирі з Павліною Миколаївною на деякий час. Свекруха дуже скептично ставилася до невістки. Одразу не злюбила її. Вона мріяла, аби її єдиний синочок одружився з дочкою начальника кантори, в якій вона працює головним бухгалтером. Хоча Іра мала дві вищі освіти, а Артем лише закінчив коледж.
Врешті решт, Іра влаштувалася на постійну роботу маркетологом у нещодавно відкритий супермаркет. Усе думала, якісь різні заняття, як заохочувати людей.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
І ввечері повернулася додому з першого робочого дня. Втомилися, звісно, бо це для неї щось нове. Присіла на хвилинку на кухні, аби випити води, перевести дух і потім приготувати вечерю. Тут заходить в квартиру Павліна Миколаївна і з порогу говорить:
– Ти чого розсілася? Так відпочиваєш, ніби у нас повний холодильник їжі, – з претензією заявила свекруха.
– Я тільки прийшла з роботи, за хвилину до вас, – почала виправдовуватися Іра.
– І що ти тепер чекаєш, поки я після важкого дня стану за плиту? – дуже грубо запитала Павліна Миколаївна.
– Я зараз все приготую, – спокійно відповіла невістка.
Павліна Миколаївна гордо вийшла з кухні й попрямувала до ванної кімнати.
У холодильнику були лише яйця, ковбаса і трошки сиру. Було прийняте рішення зробити швидку піцу, ти паче готове тісто вже було. Колись Іра купувала на круасани і трошки залишилося.
Нарізала всі інгредієнти. Змастила тісто кетчупом і майонезом. Додала трошки меленого перцю. Поклала ковбасу, натерла варене яйце і зверху посипала сиром. Поки піца пеклася, дівчина заварила чаю.
Тільки-но свекруха вийшла з ванної кімнати, Іра покликала її за стіл.
За декілька хвилин Павліна Миколаївна вже стояла і прискіпливо оглядала стіл.
– То що ми тепер тільки такої швидкою їжею будемо харчуватися? На більше фантазії не вистачило? – буром запитала жінка.
– У холодильнику було лише це, я і придумала піцу, – врівноважено сказала Іра.
– Так сходи купи, а не мені претензії виставляєш!
Іра почала мовчки різати піцу і поклала свекрусі більший шматок, ніж собі. І почала їсти. Як тут Павліна Миколаївна невдоволено вскочила:
– Мати рідна, яке не смачне тісто. Де ти його знайшла? На смітнику? – закричала жінка.
– Ні, це просто листкове тісто і смак може трішки відрізнятися, – пояснила Іра. – Ви ж просили швидко приготувати, а часу, щоб замісити тісто у мене не було.
Не дивлячись на це, свекруха з’їла більшу частину піци й попросила чаю. Але не без догани.
– А що до чаю у нас нічого немає? Було лінь зайти в магазин? – сказала Павліна Миколаївна.
Іра просто промовчала.
Після вечері Іра помила посуд, все гарненько прибрала в кухні. І тут почула, що в сусідній кімнати дзвонить телефон. То був Артем. Її чоловік.
– Привіт, моя любо! Як справи?
– Усе добре, коханий. Сьогодні був перший день на роботі. Важко, але мені подобається.
– Це супер. Радий за тебе. Як там стосунки з мамою?
– Все ок. Ти як, розкажи краще? – швидко перевела тему дівчина.
– Ми працюємо. Колектив хороший. Роботи багато. Але скоро буду вдома.
Розмова далі все більше перейшла в романтичну і вони побажали один одному солодких снів.
Через декілька секунд задзвенів телефон у мами.
– Привіт, синку! Що нового?
– Привіт, мамо. У мене все добре. Я все розповів Ірі. Не маю часу, треба бігти, – як відрізав сказав Артем.
– Але ж синочку… – кричала в слухавку Павліна Миколаївна.
– Все, на добраніч.
Мама була засмучена, що тій дружиноньці він приділив купу часу, а рідній матері декілька секунд.
«Але нічого, вона в мене ще заробить «лагідних слів»», – подумала свекруха.
І її план втілювався вже зранку. Іра прокинулася від гуркоту у квартирі.
– Ти чого спиш? Вставай! – закричала Павліна Миколаївна.
– Так мені о пів на дев’яту на роботу. Ще тільки сьома, – з просоння пояснила дівчина.
– А мені о пів на восьму, могла б мені вже сніданок встати приготувати.
– Зараз приготую, – відповіла Іра.
– Я вже сама впоралася, від тебе ніколи нічого не діждешся!
Іра нічого не зрозуміла і пішла готувати собі сніданок. Все ж таки життя зі свекрухою було не для неї.
Ось так пройшов місяць. І через два тижні мав приїхати Артем. Павліна Миколаївна все була невдоволена присутністю Іри й постійно докоряла її сварками. Іра, на диво, сприймала все гідно і без зайвих істерик.
Одного дня Ірі телефонують з незнайомого номеру і повідомляють:
– Ваша свекруха, Павліна Миколаївна, зараз у швидкій. Ми їдемо в лікарню номер 126.
Дівчина одразу відпросилася з роботи і почала думати як діяти далі.
Тим часом Павліна Миколаївна вже лежала в палаті і думала, що нікого немає, щоб приніс їй все необхідне і доглянув належним чином. Медсестра принесла їй склянку води, як за неї увійшла невістка.
– Як ви, Павліно Миколаївно? – тривожно запитала Іра.
– Звідки ти знаєш, що я тут? У мене все більш менш гаразд, – розгублено сказала жінка.
– Я вам тут принесла телефон, туалетний папір, два змінних халати, білизну, ваші улюблені капці. На всякий випадок взяла, ще дві пари носків і спортивну кофту. Аби ви не замерзли. Зараз допоможу вам перевдягнутися.
– Іро, мені не треба… – почала свекруха.
– Заспокойтеся, я все розумію. Обережніше.
Потім Іра нагодувала Павліну Миколаївну, хоча та почувала себе дуже незручно і все намагалася забрати ложку і їсти самостійно.
– Я до вас завтра ще завітаю до дванадцятої, – прощаючись сказала Іра. – Може вам щось принести?
– Я подумаю… – відповіла свекруха.
– Усе добре, до побачення.
І через декілька хвилин жіночки по палаті почали запитувати Павліну Миколаївну, хто їй ця дівчина?
А жінка й відповіла:
– Та це невістка моя.
– Невістка? – майже в один голос всі запитали.
– Так, моя невістка, – перший раз в житті з гордістю сказала свекруха.
І ось так пройшов тиждень. Іра два рази на день навідувалася до Павліни Миколаївни, готувала їй їсти. Артем теж дізнався, що мама нездужала, але Іра підбадьорювала всіх, що все буде добре.
Павліну Миколаївну виписали. І тепер вони почали кликати один одного мамою і дочкою.
– Мамо, мені треба на роботу терміново. Ви зможете залишитися одна?
– Так, дочко. Йди, зі мною все буде гаразд!
Через декілька днів свекруха дізналася, що сусіди напроти продають трикімнатну квартиру. Вона попросила почекати їх тиждень, поки приїде син і вони внесуть першу оплату. Життя почало налагоджуватися і в Іри, і у Павліни Миколаївни.
В один момент жінка подумала: «Тепер у мене є все, про що я мріяла: син і дочка».
Напишіть нам у коментарях у Facebook!
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Він подивився в її красиві, карі очі. Вона дивилася на чоловіка віддано і з любов’ю …
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
