Уляна знову прокинулась від голосу свекрухи.
– Уляно, та вставай вже! Скільки можна спати. Настусю годувати треба!
– Галино Петрівно, я годувала її годину тому, вона заснула лиш..
– Має бути режим. Його потрібно виробляти!
– Добре, будемо виробляти. Зараз я її прогодую, а ви відпочивайте, не хвилюйтеся!
Уляна вже неодноразово шкодувала , що приїхала жити до батьків чоловіка, поки той був у відрядженні.
Сергій працював інженером на будівельній фірмі, тому йому час доводилось відлучатись на тиждень, два, інколи на місяць.
А жінка лиш пів року тому народила. Після пологів вона себе трохи погано почувала, тиск скакав і вона боялась десь впасти з дитиною на руках. Зраз було вже трохи краще, але Анастасійка дуже капризна, мабуть, зубки лізуть. Може пів ночі не спати. Тому, звісно, Уляні зранку очі докупи склеюються, вона ж дитину заспокоювала.
Уляна би пожила зі своєю мамою, але вона була в іншому місті, а їхати так далеко вона не могла з дитиною. Тому вони всі порадились і вирішили, що Уляні краще бути з Галиною Петрівною, вона і допоможе якщо що і нагляне.
Спершу все було добре, а потім почалося…
– А де пелюшки? Чому ти їх не попрала?
– Та які пелюшки, Галино Петрівно? Я вже давно ними не користуюсь. Насті вже пів року..
– Як це? Треба дитину кутати, так вона краще спатиме!
А це що? Як ти в такий тонкий комбінезон дитину вдягаєш? Там же холодно, вона замерзне!
– Та він на пуху, зимовий. Не замерзне.
– Не сперечайся, я ж бачу, що це не годиться! І шапка якась дивна..
А це що?
– Це гель спеціальний. У Насті зубки ріжуться, він заспокоює.
– Чи ти геть здуріла? Навіщо дитині всілякі гелі?
І так кожного дня. По факту допомоги ніякої не було. Хіба повчання. Уляна усю роботу, яку робила вдома, робила й тут. Прибирала, готувала, прала, прасувала – тільки не лише для себе чоловіком і донькою, а для свекрухи зі свекром і їхнього сина, який вчився у коледжі. Крутилась, як дзига. До кінця дня почувалась неймовірно втомленою, а ще й недосип постійний.
Уляна трималась з усіх сил, аби не сказати різкого слова свекрам. Але далі тут жити вона не хотіла. Краще свій тиск контролюватиме вдома. Збиралась про це поговорити з чоловіком. Він саме завтра мав повертатися.
В жінки вранці був плановий огляд у лікаря, а коли вона від нього повернулась, побачила сумку у коридорі – чоловік раніше повернувся. Уляна почула, як Настя почала хнюпити. Уже роззулась і хотіла забігти в кімнату, та почула цікаву розмову.
– Ходи до мене, золотко, я тебе погодую. А то ж мамі ніколи!
– Мамо, а де Уляна?
– Я не знаю, синку. Десь пішла і нічого не сказала.
Оце так новини! Невістка завжди говорила Галині Петрівні, куди відлучалась!
– І це вже не вперше. Десь побреде собі, а дитину на мене залишає. Я , звісно, за нею придивлюсь, але ж я не молоденька, сили уже не ті.
– Не розумію, куди це вона так могла піти.. У неї сьогодні ніби огляд мав бути, можливо, вона у лікаря?
– Огляд – не огляд, звідки я знаю! Така молода, а уже по лікарях бігає!
Жінка уже не витримала слів свекрухи і зайшла у кімнату.
– Привіт, коханий! Дякую вам, Галино Петрівно, дуже допомогли! Ви чудова бабуся. Сергій, але давай ми не будемо більше батьків обтяжувати нашою присутністю. Настя горланить зранку до вечора, а вони відпочити хочуть. Лікар мені сказав, що зі мною все добре.
– Ти впевнена, Уляно?
– Так. Абсолютно.
“Більше я тут не залишусь.” – про себе подумала дівчина.
А ви б змогли жити з такою свекрухою?
