– Це кінець! – промовила виснажено Наталя. Жінка щойно повернулася із похорону власної матері. І у тій квартирі їй стало зовсім самотньо. Більше нікого у неї не було.
– То заведи квартирантів! – радила сусідка. – У тебе три кімнати! І компанія, і зайва копійка.
– Ви знаєте, я напевно так і зроблю. Мені тепер страшно залишатися одній. Спати не можу. – жалілася Наталя.
Та квартирантів не довелось шукати. Через кілька днів подзвонила до Наталі її двоюрідна тітка Ілона.
– Вибач, Натусю, що не приїхала! Співчуваю твоїй втраті. Ми всі її дуже любили! Золота людина була. А ти там як? Тримаєшся? – спитала та, було чути, що жінка схлипує від сліз.
Наталя і собі заплакала.
– Не плач, рідна. Ми всі там будемо. Ти ж пам’ятаєш мою дочку – Віку?
Наталя хоч і намагалася, але не могла нікого пригадати.
– Вона в мене гарна дівчина. Нещодавно закінчила курси перукаря. Але ти сама знаєш, що у нашому місті клієнтів буде мало. Може пустиш її до себе пожити? Будь ласка! У столиці й клієнти, й чоловіки заможніші. Може вона скоро заміж вийде і більше тобі не набридатиме? – жартувала та.
Наталя розгубилася. Адже вже встигла змиритися з думкою, що скоро до неї підселяться якісь молодята. Але і відмовляти родині було якось незручно.
Віка виявилась ефектною дівчиною. Висока, з кольоровим волоссям і пірсингом з самого порогу запитала де її кімната.
– Ходімо, покажу тобі. – Наталя вирішила поселити її у мамину кімнату. Вона завчасно там прибрала, винесла зайві речі.
– А що це за запах? – з перекривленим обличчям спитала Віка, яка зайшла у кімнату. Потім демонстративно дістала з рюкзака парфуми й стала розпилювати їх на кожен куточок.
– Ну ти поки розкладай свої речі, а потім чаю поп’ємо.
Та молода дівчина замість того, щоб допомагати більше стала тягарем. Не прибирала, не мила після себе посуд, навіть не готувала. Щодня вона спала до обіду, а потім кудись зникала.
З часом звичних порцій їжі не вистачало. Наталя не розуміла в чому справа. Адже гроші на продукти племінниця не давала, ще й любила щодня ванну приймати. Комунальні платежі зросли втричі. Довелося Наталі шукати підробіток.
– Слухай Віко, мені здається, що ти вже трохи знахабніла. Де дівається їжа?
– А! Це напевно Олег. Він завжди якийсь голодний.
– Ти що, кавалерів своїх водиш сюди? А дозволу не хотіла спитати?
– А що тут питати? Я не збираюся як ви – залишитися в старих дівах!
Це була правда. У Наталі колись були кавалери. Один з них був готовий на ній одружитися. Але матір та бабуся відговорили її.
– Він красень, а ти звичайна дівчина. Послухай нас. Він точно піде наліво!
І вона послухала. Думала, що то дійсно звичайна закоханість. А в результаті жаліє про це дотепер.
Та терпінню жінки настав кінець. Вона не захотіла, щоб в її квартирі жила невдячна Віка. Вона не хотіла більше бути прислугою у власному домі.
– Збирай свої речі і їдь жити до хлопця! З мене годі! – сердито сказала Наталя. Їй було байдуже, що година вже пізня.
Через годину парочка вийшла разом зі своїми речами. А ще через 15 хвилин до Наталі подзвонила тітка Ілона.
– Ти що наробила? Ота ні за що виселяти мою дочку!
– Вона жила тут безплатно. Я не підписувалась її утримувати!
– Ти про що? Вона щодня працює! Ех, і це ще родина називається! – і кинула трубку.
Нарешті Наталя могла видихнути з полегшенням. Коли вона заглянула у кімнату Віки, то мало не зомліла. Дівчина розвела там сильний безлад. Жінка кілька днів намагалась відмити її. Потім вона планувала знайти квартирантів.
Але не судилось Віка через кілька днів попросилася назад. Коли дівчина дізналась, що вагітна, то Олег одразу її вигнав. А рідна мати наказала навіть не думати повертатися їй додому.
Отак і впало все на плечі Наталі. Дитину вона гляділа практично сама. Адже у неї було стільки любові до хлопчика, наче до рідного сина.
Через кілька років Віка запустила квартиру. Вона то була, то могла зникнути на кілька днів. Наталя старалася не брати все на себе, адже Назарко забирав багато сил.
Минуло 10 років. Раптово Наталя занедужала. Вона вже понад місяць лежала в ліжку, щодня сили покидали її. Лиш Назарко сидів біля неї. Ще тоді хлопчик не знав, що квартира переписана на нього.
Потім Наталі не стало.
– Нарешті квартира наша! Раділа Віка, вкотре приводячи додому нового чоловіка.
Через кілька років син вкаже їй на двері. Тоді жінка задумається яке життя вона прожила і може виправиться.
А як би ви вчинили на місці Наталки?
