Даша знову прийшла додому, коли було темно. На годиннику десята вечора, дівчина повернулась з навчання. Мати вже хвилювалась, та коли побачила, що принесла дочка, то не втрималась:
– Чому ти так довго? Знову були додаткові пари? І що це у тебе за пакети?
– Так, знову. – якось невпевнено посміхнулась дочка.
– Ти мене не дуриш? А то я зразу бачу, коли ти щось приховуєш. І що у тих пакетах?
– Мамо… – зітхнула Даша. – Я давно хочу тобі зізнатися, але боюся, що ти розсердишся.
– Боже, що сталося? Ти мене так не лякай! В університеті щось? Я ж бачу, що ти якась сама не своя!
– Спокійно! Я принесла тобі подарунок!
– Який ще подарунок? Мені не потрібні подарунки. Все про що я мрію – твій диплом про вищу освіту. Та і звідки у тебе гроші на це, я ж даю останнє, що в мене є тобі на обід.
– Годі. Я не принесу тобі той клятий диплом. – Даша втомлено сіла на стілець.
– Як це? Жартуєш чи що? Принесеш, принесеш, от побачиш. Ще недовго залишилось. Потерпи.
– Не жартую. Минуло вже два місяці з того часу, як я забрала документи звідти.
– Як забрала? Що ж ти робиш зі мною? Зараз як серце схопить! І ця твоя віддяка за все, що я для тебе зробила?
– Мамо… – видихнула Даша.
– Я в курсі, що я твоя мама! А ти усвідомлюєш яка ти дочка? Ти знаєш, що я виховую тебе сама і вже витратила купу грошей на твою освіту. З п’яти років я водила тебе на музику, щойно як хтось сказав, що з тебе вийде співачка. Боже, а скільки мені коштувало те піаніно, що зараз пилом припадає! Давай, порахуй!
– Ти ж навіть мене не спитала! Я не просила робити це для мене! – Даша намагалась виправдатись, але розгнівану матір вже було не зупинити.
– Не просила вона! Та я за твою щасливу долю поручилася! Хотіла, щоб успіху добилася!
– Невже ти не розумієш, що в мене немає таланту до музики! З мене не вийде співачка!
– Як немає! Тобі ж подобалось! Якби не подобалось, то ти б не мовчала.
– А ти не хотіла вірити в це. Ти вірила в те, що хотіла тільки ти.
– Хіба це погано? З твоїми даними ти станеш відомою!
– Не стану мамо! В мене немає цих даних!
– Розуму в тебе немає! Я оплачую твоє навчання, а ти вирішуєш його покинути. Оця я подяку отримала, слів нема.
– Мені набридло витрачати час на, що мені не по душі. Мені соромно від думки, що ти все моє життя витрачаєш гроші тільки на мене. Розумієш про що я?
– Ні! І чому це тобі соромно? Що за дурниці такі? Моє завдання як матері – дбати про тебе!
– Дбати, але ж не настільки! Поглянь на своє пальто, якому років 10. Ти продовжуєш ходити в ньому на роботу.
– А що з ним не так? Гарне пальто, якісне.
– Ні, мамо. Придивись уважніше! Ти надто багато жертвувала для мене. Ти геть не дбаєш про себе, про свій вигляд. Коли ти востаннє була у салоні краси?
– До чого тут салони краси, коли на кому твоє навчання. Ось що дійсно важливе, а не якесь там пальто! І твоя доля.
– А як же твоя доля? Як же твоє щастя? Я подумала і вирішила, що сьогодні ти викинеш те пальто! – Даша нахилилася до пакета, щоб дістати подарунок.
– Що це? – дивувалась мати.
– Твоє нове пальто! Приміряй! Воно так тобі личитиме!
– Я не можу! Звідки ти взяла гроші на нього?
– Я працюю менеджером в одному магазині одягу. Точніше продавцем одягу. І мені там дуже подобається!
– Яким ще продавцем. А як же твої заняття?
– Я ж кажу, що у моєму житті більше немає неулюбленого університету.
– Але, Дашо… – мало не плачучи промовила мати.
– Мамо! Все буде добре! Тепер я подбаю про те, що ти ні в чому не потребувалась. Я хочу, щоб ти знову виглядала справжньою красунею.
– Чому ти не розумієш, що тобі потрібно вчитися?
– Я вже навчилася! За ці всі роки я добре засвоїла твою важку працю на двох роботах і все заради мене. Тепер буде по-іншому! Тому, прошу, поміряй це пальто. – усміхнулась Даша.
– Я не хочу його міряти. Це дуже несподівано!
– Будь ласка!
Мати таки погодилась і оділа пальто. Тоді глянула на себе в дзеркало і посміхнулась.
– Справді гарне!
– Егеж! А ти кажеш, що у мене таланту немає! Є!
– І який же?
– Любити тебе! Ти найкраща!
Як вам вчинок Даші? Чи правильно вона зробила?
Фото з відкритих джерел
