Розмова ангела з жінкою
– Не пробачу, ніколи і ні за що, – промовила вона.
– Тобі буде легше, відпусти всі образи, – попросив Ангел.
– Ні! До смерті не пробачу, – наголосила вона.
– Кожна людина відповідає за всі свої вчинки: якщо не на цьому світі, то на іншому. Це неминуче, повір.
– Не має нікому виправдання! Я буду жити з цією образою до кінця своїх днів.
– Де буде місце твоїм образам?,- запитав Ангел.
– В голові і серці, завжди пам’ятатиму.
Так і сталось, образа зайняла місце прямо у голові та серці.
Пробачати…Усім нам рано чи пізно доводиться пробачати та просити пробачення. Ця історія про молоду жінку, в якої все в житті було добре: вийшла заміж, народила дітей та знайшла вірних друзів. Звичайно, не завжди все було гладко, вона сварилась, ображалась й могла образити.
– Я дізналась, що мені зрадив чоловік, – промовила жінка до психолога. – Мені знову потрібно вчитись пробачати, з дітьми ніяк не можемо перестати сваритись та й з роботою у мене не виходить. Все йде не так! Все…
Психолог весь час уважно слухав і намагався “черпнути” трішки глибше, у дитинство, щоб жінка сама зрозуміла свою проблему. Постійно ставив уточнюючі питання і виводив на спогади. Наталю це дуже лютило: вона не розуміла, чому він не може вислухати її проблему зараз, натомість витягує старі образи з її пам’яті.
Якби жінка не намагалась приховати, що у неї всередині та переводити тему з дитинства, психологу вдалось б побачити набагато більше, аніж почути. – Вам необхідно очиститись, Наталю, по-іншому ви не виберетесь з цих образ, – промовив він. – Ваші образи не пропадають, якщо ви їх не пропрацьовуєте. Вони назбируються, назбируються і наростають як поліпи на кораловий риф. Якщо ви думаєте, що образи заставляють когось почувати себе зле, то ви дуже помиляєтесь, але в першу чергу, вони руйнують вас з середини.
– Гаразд, а як мені позбавитись того тягарю?, – запитала вона.
– Коли ви відпустите головну образу, яка ранила вас до глибини душі, тоді й поваляться всі інші, адже не буде фундаменту, – спокійно відповів лікар.
– Ні! Ніколи не пробачу! Та людина не заслужила прощення – відрізала Наталя і хутко вибігла з кабінету, не вирішивши свою проблему.
Через кілька років Наталя пішла до лікаря. Тепер він розглядав знімки, аналізи та ставив діагноз.
– Ну, що ж сказати. У вас пухлина, і не можу потішити, вона швидко розростається. Через це у вас постійно болить голова, присутня роздратованість та безсоння.
– І що, лікарю, коли мені лягати на операційний стіл? – знервовано запитала вона.
– А вам і операцію робити не рекомендується. За аналізами, у вас дуже слабе серце, може не витримати такого навантаження. Спочатку підлікуємо його, а потім згодом зможемо прооперувати.
У своїй голові, Наталя вже себе поховала…
– Аналізи крові теж показують не дуже хороший результат. Я можу вам допомогти всім чим можу, але від вас залежить найбільше. Приведіть вашу голову та організм до ладу. Мисліть позитивно, отримуйте веселі емоції, будуйте стосунки. Можливо, вам це прозвучить смішно, але випустіть усі образи, якими вони б вам не здавались. Часто, люди помирають не через якісь хвороби, а через принципи та образи. Вміння пробачати може творити дива, спробуйте.
Коли вибір постає між життям і смертю, то потрібно тільки в якому напрямку ти хочеш рухатись далі. Наталя спочатку дуже розлютилася, чому їй нагадують про те, що вона так хоче заховати у далеку шухляду. Згадала свою найбільшу образу – на батька й матір. Вона була відмінною дитиною: додому приносила лише п’ятірки, школу закінчила з золотою медаллю, не вешталась до ночі казна-де, а бажаної уваги і любові вона не отримувала.
Батьки постійно сварились і згодом взагалі розлучились, без жодної каплі сумніву. У кожного нове життя, своя сім’я, а мене віддали до технікуму, в інше місто. З кількома гривнями у кишені почалось моє доросле життя, у шістнадцять років. Від цього моменту вона затаїла в собі образу і поклялась ніколи не пробачати. Але ж помирати ще рано… та й не хочеться. У неї були діти, онуки, та чоловік з роботи, якому вона дуже імпонує. “Пожити ще хочеться, вмирати занадто рано”, – заявила вона, й додала: “Можливо, вони мали рацію, варто спробувати пробачити”.
– Мамо, тато, я стільки років тримала на вас образу, але більше не можу, вона роз’їдає мене з середини. Я готова вам за все пробачити, – тремтливим голосом промовила жінка. – Ви чуєте мене?! Я пробачаю вам, пробачаю! – сердито вигукнула ще раз. І про яке полегшення всі говорили? Га? Я навпаки роздратувалась….
– Ні, не так, дівчинко моя, – на вушко прошепотів ангел. Тобі не має за що їх пробачати. Вони дали тобі життя, завдяки цьому ти маєш можливість жити. Ти маєш бути вдячна за життя і дякувати. Ми не вправі судити тих, хто нас породив! Запам’ятай собі це, дівчинко моя…
– Але ж чому…чому я маю вибачатись?
– Ти зробила гірше собі, беручи цей важкий тягар під серце. У тому. що ти отруюєш свою кров лише твоя вина. Ти може вічно залишатися правою, але нещасливою. Чи в цьому сенс життя?
– Та ні, не вірю…Це лише через образу, я смертельно хвора?
– Я тебе попереджав, ти мене не слухала, – промовив Ангел. – Я тобі давав шанс позбутися образ раніше, не накопичувати у собі, не руйнувати, але ти не змогла мене почути.
– У мене вже не має шансу щось поміняти? – з болем на душі промовила вона.
– Запам’ятай, ніколи не пізно! Якщо ти зробиш це щиро і для себе, в першу чергу, то тебе там почують, не переживай.
Жінка ще раз попросила пробачення, але знову не впевнено. Знову її лютило те, що вона не бачить покращення. Вона продовжувала говорити, а потім різко замовкла.
– Я не вірю! Як я стільки років носила у собі стільки образ? Чому я раніше не почула вас?
– Опустися на коліна і звернися до них ще раз, як в дитинстві, – промовив психолог.
– Мамо, татечку. Це ж я, ви мене впізнаєте? Я прошу вибачення за все… Я вас стільки років осуджувала, але не мала на це жодного права. Я дякую вам за життя і прошу вибачення, що тримала такий гнів на вас, – з повними очима сліз ледь промовляла жінка.
Але й після цього результату не було:
– Я відчуваю пустоту, наче у мені нічого не має, наче я порожня…Я не знаю, що робити…
– Бачиш, ти вже щось відчула. Це точно крок до очищення… Повторюй це ще сорок днів, як лікування від пухлини, як хіміотерапію, яка б тебе роз’їдала.
Вперше за кілька років вона прокинулася без головного болю. В серці ніби не кололо та образи на світ не було. Невже, це були ті самі уламки рифа.
Як гадаєте, прощення повпливало на її здоров’я?
