Тоді була субота, гарна погода. Я зі своєю свекрухою Галиною Петрівною їхала у село. Чесно кажучи, ще на початку нашої “веселої” поїздки у мене зіпсувався настрій. Просто пані Галина замотала наймолодшого сина так у ковдру, що він не міг ручками рухати. Ще й шапку одягла.
– Ну йому спекотно, у машині і так тепло. Він не замерзне.
– Його продує, потім ще захворіє і довго лікуватимете! Як ти цього не розумієш, – дорікала свекруха.
А потім вона взагалі попросила Ігоря зупинити машину на трасі.
– Ой, Тетянка знепритомніла, швидко викликаємо швидку! – панікує пані Галина.
– Мамо, вона просто заснула, все добре. Вона завжди любить спати у машині, дорога її заколисує.
Я була на межі терпіння, щоб самій не вийти з машини. Свекруха ледь не щохвилини паніку розводила та кричала на весь салон.
Тітка Орися, сестра пані Галини, нас приємно зустріла та запросила до столу, щоб ми з дороги перекусили. Напекла смачні домашні пиріжки. Тільки от свекруха була незадоволена – кіт постійно терся їй об ноги та стрибав на руки. Вона його прожене – він знову прийде. Ну, котик не давав їй відпочити.
На ранок домовилися піти до лісу. Там було стільки грибів та ягід. Тільки пані Галина весь час панікувала, щоб діти не загубилися та не захворіли. А ще їх може продути! Я вже не звертала увагу на її слова. Назбирали повний кошик та покрокували додому.
Вирішили розпалити комин, щоб погрітися. Я ще чаю зварила, а Ігор почав двора підмалювати. Тоді ще дим легенький пішов.
– Обережно, пожежа! Викликайте допомогу, а я за дітками, – кричить свекруха.
Вже навіть тітка Орися намагалася її заспокоїти – марно.
– Вікна не відчиняйте, дітей продує, вони ще потім захворіють! – далі викрикає пані Галина. Мені вже було смішно дивитися на такий цирк. Доросла жінка, а поводить себе так, немов дитина.
Хотіли викопати на городі картопельку та позбирати у теплиці овочі додому – свекруха ще годину нас відмовляла.
– Ви захворієте, там така погода погана, я вас не пущу, – і ще двері собою закриває. Ну просто сміх та й годі.
На щастя, вона потім швидко заснула.
– Ігорю, будь ласка, давай завтра з ранку поїдемо додому, але без твоєї мами. Я вже не витримую, чесно, – попросила я у чоловіка. На щастя, він погодився, бо у самого вже голова боліла від постійних криків.
Однак, свекруха все-таки напросилася з нами додому. Думали, що спершу її завеземо до квартири та зі спокійною душею відпочинемо.
– А мені до вас треба заїхати, я деякі речі забула!
– Давайте ми завтра вам їх передамо.
– Ні, я вже хочу, то терміново! І допоможу речі розібрати, всі продукти поставити у холодильник, у вас діти малі, то буде важко.
Ну, можливо, вона заспокоїться нарешті вдома? Марно сподівалася. Пані Галина переступила поріг та одразу почала господарювати. А про допомогу з онуками, здається, що забула.
– Мамо, будь ласка, не треба терти плиту! Вона сенсорна, ти її подряпаєш, – сказав Ігор.
А потім вона дістала віника та почала все підмітати. Хоча у нас є робот-пилосос.
– Ой, я так втомилася. Краще ти піди та пилюку витри, а я з онуками посиджу, – сказала свекруха.
Однак, діти почали бешкетувати й так кричали. Здається, то вони вирішили так за мене помститися. Бачила, як свекруха аж під подушку заховала голову. Тоді на допомогу прийшов чоловік:
– Мамо, а ми такі голодні, будь ласка, приготуй щось на вечерю.
Пані Галина немов ожила. Хутчіше побігла на кухню та почала гуркотіти баняками.
– У нас є 10 хвилин. Як ти думаєш, за цей час встигнемо непомітно втекти через балкон, змінити паспорта та переїхати у іншу країну?
Я розсміялася. Гумор чоловіка рятував будь-які ситуації та підіймав мені настрій.
А що б ви зробили з такою родичкою? Варто не пускати її на поріг?
