Зі своїм першим чоловіком я прожила майже 20 років. У шлюбі в нас народився синочок Ігор. Я була занадто молода, тому жила лише емоціями й ніколи особливо не думала про те, який у мене чоловік. Згодом, я почала помічати, що нашу родину на своїх плечах тягну я. Зарплатня у мене завжди була хороша і майже все у домі купувалося за мої гроші.
Насправді, мій чоловік ніколи не замислювався над тим, що він має більше заробляти, працювати та утримувати сім’ю. Він просто насолоджувався своїм життям. Вихованням сина він також не займався. Йому було взагалі все одно на те як Ігор вчиться та з ким спілкується. Тільки я завжди витягувала його з поганих компаній та заводила додому. Потім, я звичайно знову йшла на пошуки, тільки вже чоловіка, який часто випивав зі своїми друзями. Я тягла його додому та вкладала спати, аби зранку він міг встати та піти на завод, аби заробити хоч якісь гроші.
Свою зарплату він завжди витрачав лише на себе. Та і мою він також на себе витрачав. Часто до нас у гості приходили його друзі та колеги, а я потім ще всю ніч все прибирала. Згодом, я почала помічати, що син мій більше спілкується з батьком. Зі мною він майже не розмовляв, та і часу на це не було, я або на роботі була, або на кухні щось готувала. Син почав поводитися точнісінько як його батько. Лише гроші у мене брав.
От Ігорю виповнилося 18 років і я просто благала його вступити хоча б у коледж, аби мати освіту та знайти нормальну роботу. Він одразу не хотів, а потім погодився. Тільки толку від цього було мало, тому що заняття він зовсім не відвідував, за що його й відрахували. Мені набридло тягнути цю родину на собі. Я вже давно не відчувала щастя та легкості, тому просто зібрала свої речі й пішла.
Після розлучення я придбала квартиру у центрі міста та перебралася туди. Там я відчула справжнє щастя. Більше не потрібно готувати купу справ, прибирати будинок та перейматися проблемами чоловіка. Більше ніхто й нічого не буде з мене вимагати. Колишній чоловік та син навіть мені не дзвонили. Їм було просто все одно, та і я дзвонити не стала, а для чого?
Згодом, я познайомилась з Сергієм. Зустрічались ми рік, а потім він запропонував побратися. Так і зробили. Я переїхала до нього, а свою квартиру здавала. Гроші зайвими не бувають ніколи. Через декілька років про це дізнався мій син та почав мені телефонувати з проханням, аби я віддала свою власну квартиру йому. Я була шокована, адже коли я йшла від них, то не взяла собі нічого крім власних речей. Я залишила їм 3-кімнатну квартиру. От нехай тепер і живе з батьком на його пенсію.
Потім, Ігор почав телефонувати моєму Сергію та розповідати просто те, що я просто жахлива мати. Дзвонив він дуже часто та настирливо. Це призвело до того, що ми з Сергієм вирішили зробити в стосунках паузу. Через місяць, він повідомив мені про те, що його по роботі переводять у інше місто і їхати треба вже через місяць. Мені требу було вирішити, їхати з ним чи залишатися. Думала я недовго. Звичайно я погодилася, адже у цьому місті мене вже нічого не тримало. Ми просто продали свої квартири та купили у новому місті будинок та земельну ділянку. Змінили телефони й назавжди закрили двері у минуле.
Як зараз живе мій чоловік та син я не знаю, та й не хочу знати. Зараз, я дуже щаслива!
Ви б змогли ось так кинути чоловіка та сина?
