– Дякую, діти! Це такий добрий подарунок для мене! – раділа Світлана Олегівна, обіймаючи своїх донечок.
Вона нещодавно відсвяткувала ювілей, 60 років. Світлана досі працює, та й біля будинку піклується про город та квітник. Дочки вирішили подарувати їй путівку на три тижні у санаторій в Карпатах.
Радості жінки не було меж. Адже давно хотілося спокійною навколо себе, заодно підлікує здоров’я, познайомиться з кимось і відпочине.
Той санаторій був одним із найкращих у країні. На території пишний сосновий ліс, сучасні оздоровчі процедури та правильне харчування. Кімната Світлані дісталася із гарним виглядом на парк.
Дні проходили гарно. Зранку сніданок, тоді процедури, обід й відпочинок. А ввечері прогулянки по парку і вечеря. Аромати чистого солодкого повітря були просто чудовими.
Невдовзі Світлана познайомилась зі своєю сусідкою по кімнаті – Ритою. У них як потім виявиться багато спільного. Жінки імпонували одна одній та вільний час проводили разом.
Якось за вечерею до них підсів чоловік:
– Доброго вечора, дами! Не проти, якщо ми вечерятимемо разом? Мене звати Дмитро, – посміхнувся той.
Подруги переглянулись між собою, але дали знак згоди.
– Дмитре? Невже це ти? – осінило Світлану, коли він сів навпроти. І голос здався таким знайомим.
– Світлано? Скільки років, скільки зим? Оце так зустріч! Яка приємна несподіванка!
– Бачиш, якби ми проходили повз один одного на вулиці, то навряд чи впізнали один одного! Змінилися за роки! Тут нічого не поробиш!
– Ну так, ти трохи набрала, але в цілому така ж красуня, як і була! – підкреслив Дмитро, який теж встиг наїсти круглого живота.
Це було у їхні студентські роки. Молоді, незалежні та щасливі вони закохалися ще на першому курсі. Тоді всі одногрупники думали, що після закінчення навчання вони зіграють весілля. Але сталося те, що сталося.
Спочатку Світлана не звертала уваги на залицяння красеня Дмитра за яким бігало багато дівчат. Якось вони всією групою поїхали на природу. Тоді ввечері біля багаття він взяв до рук гітару і заспівав, але його погляд не сходив зі Світлани. З того все і почалось.
Хоча вони жили в різних гуртожитках, але весь вільний час проводили разом. На третьому курсі їх запросили на вечірку у гуртожитку хлопця. Коли стемніло Дмитро, який трохи перебрав сказав, що йде спати, а Світлана з подружками поїхали на таксі до себе.
От тільки зранку по групі вже плелися чутки. Ніби зранку з кімнати, де живе Дмитро, вийшла Марта – дівчина, яка була закохана в нього. Коли це дійшло до Світлани вона хотіла все вияснити.
– Я присягаюся, що нічого не памятаю! Не маю уявлення як так вийшло! – хлопець намагався вибороти у коханої вибачення, та таки зізнався у скоєному.
– Будьте щасливі! – сердито відрізала дівчина та більше її шляхи не перетиналися з Дмитром.
Він одружився з Мартою. А Світлана зустріла свого Володю.
– Ти тут одна? спитав Дмитро Світлану після того, як вони повечеряли.
– Так! Мого Володі немає вже 12 років. З іншими чоловіками мені не хотілося будувати стосунки. Таких, як мій Володя немає і не буде. Я бережу у серці спогади про наш шлюб. А ти?
– Теж сам! В нас з Мартою все ніяк не виходило бути щасливими. Вона полишила мене п’ятнадцять років тому. Пізніше було кілька жінок, але не склалось. От тепер зустрів тебе! Думаєш не просто так?
– Гадки не маю! Але це цікавий збіг!
– А уяви якби ми з тобою зараз були разом? Були б щасливими, як тоді…
Наступні дні Дмитро став їхнім компаньйоном. За столом Світлана помічала, як чоловік неохайно себе поводить, цямкає, неакуратний. А те, у що він одягався! Світлана була жінкою, яка йшла в слід за модою, завжди охайна та сучасна, дивилась на Дмитра і не розуміла, як вона колись могла його любити. Студенти, що тут скажеш.
А його взуття. Брудне та старе. Виходить йому на свій вигляд було байдуже. Чого б ніколи не сказав про її Володю. Він все казав, що обличчя чоловіка починається з його взуття. Якщо воно чисте, напастоване, то і чоловік такий. Володя завжди був у чистому випрасованому одязі, користувався парфумами. А Дмитро… Видно що поруч з ним давно немає жінки, яка б стежила за цим.
Від однієї думки, що вони знову можуть бути разом Світлані ставало погано. Її все дратувало у ньому, він був повною протилежністю її покійного чоловіка. Дратувало, що Дмитро захекується, коли підіймається сходами і вона змушена чекати його. Дратувала його неохайність та відсутність манер. Може й тому біля нього жінки не затримувались довго… Та вони продовжували спілкуватися у санаторії. Для нього це було я знак, що вона таки пробачила його і хоче бути з ним.
До кінця путівки залишалось кілька днів. Дмитро запросив Світлану на прогулянку.
– Я хотів серйозно поговорити з тобою! – заявив Дмитро. – Я думаю, що ми зустрілись невипадково! Це знак долі, який не потрібно впускати. Ти вийдеш за мене? Я щасливий, коли ти поруч. Цей відпочинок став просто чудовим завдяки тобі!
Здивуванню Світлани не було меж. Вона дивилась на Дмитра і не знала, як йому відповісти, щоб не образити.
– Я знаю, ми були закохані у молодості. Але це було тоді. Я навіть щаслива, що все закінчилось саме так, адже я тоді не зустріла б свого Володю, розумієш? Я не думаю, що нам варто бути разом. Пробач! – Світлана посміхнулась і пішла у бік санаторію, а чоловік стояв і не міг зрозуміти, що сталося.
Навіть її нова подруга Рита щиро дивувалась жінці. Адже в старості краще, коли хтось є поруч.
– Просто якщо він ще не зрозумів, що я байдужа до нього, то навіщо обманювати себе і його? – говорила Світлана подрузі.
– Може таки подумай!
– Ні. Тут все зрозуміло. Мені краще одній. Шлюб з Володею був чимось святим для мене, тому я не можу по-іншому. А Дмитро все ще красень. Думаю знайде своє щастя.
Чи правильний вибір зробила Світлана?
Фото з відкритих джерел
