Тоді був вечір та пані Мирослава готувала вечерю. До кухні зайшов син Орест:
– Мамо, моя дівчина Ірина вагітна. Вона буде жити з нами, завтра переїжджає.
– Сину, ти серйозно? Тобі тільки-но17 років виповнилося, ти ще школу не закінчив. У тебе ж екзамени, університет! Ти так мріяв стати лікарем!
Хотіла, щоб син зараз розсміявся та сказав, що це жарт. Але Орест з серйозним виразом обличчя дивився на матір.
– Оресте, роби все, чого душа забажає, але ноги Іри не буде у цій квартирі. Я не збираюся тягти на спині ще молоду дівчину та малюка. Раніше треба було думати. Звідки я гроші візьму?
Вона ще довго не розмовляла з сином. Йому нещодавно тільки 17 років виповнилося, на носі ЗНО та вступ до медичного університету. Треба думати про екзамени, а не дитину. Довго ще картала, що не догледіла за сином. Але час назад не повернути і тепер треба ще прийняти у родину вагітну дівчину.
Орест після такої емоційної розмови зачинився у кімнаті. Відкрив вікно та довго дивився на зоряне небо. “Не можна зробити аборт, це ж мій малюк, а я – його тато”. Він почав зустрічатися з Іринкою декілька місяців тому, разом готувалися до екзаменів. Однак, 2 тижні тому дівчина принесла Орестові тест з двома смужками та сказала, що вагітна. Її батьки були категорично проти того, щоб дівчина народжувала та вимагали зробити аборт. А якщо вона хоче залишити немовля – то нехай збирає речі та йде геть, вони не хочуть її бачити у рідній домівці. Тому зараз тільки пані Мирослава була для Іри єдиним рятівником.
“А якщо вони передумають? Народиться малюк та вони зрозуміють, що були не праві. Іра переїде потім додому та буде жити в них з малюком, а я в гості приходитиму” – розраджував себе Орест.
Жінка довго не могла заснути. Треба стільки грошей для онука, адже нова колиска, підгузки, харчування – дороге задоволення. І хто зараз захоче взяти неповнолітнього на роботу? Батьки відхрестилися від єдиної доньки та кинули напризволяще. Тому чекати від них допомоги – марна справа. А у Мирослави є ще двоє малих діток, які у садочок ходять. Як зарадити такій біді?
Чоловік пішов давно, ще коли вона була вагітна молодшою дитиною. Тоді їм ледь вистачало грошей на продукти, тому він одного дня зник. Зібрав всі свої речі, поки нікого не було вдома та навіть записку не залишив. Мирося звикла важко працювати на благо своїх діток. Знала, що в Ореста є дівчина. Але думала, що він має голову на плечах. Та одного вечора як грім серед ясного неба – він у 17 років стане татусем!
Важко зараз буде утримувати дівчину з онуком, але не могла навіть думати про аборт, адже це гріх. Спершу намагалася спокійно поговорити з батьками Іринки, але вони на поріг не хотіли пускати жінку. Мовляв, це вже не їх проблеми, що донька завагітніла і не хочуть навіть ім’я чути у квартирі.
Тоді Мирослава поверталася додому та довго згадувала цю зустріч. Бачила, що рідні мати й батько ось так легко відмовилися від доні та онука. Здавалося, що у них нема серця. Тоді вона зрозуміла, що не може покинути сина з Іринкою. Буде всіляко допомагати, навіть на другу роботу піде. Головне, щоб малюк народився здоровим та щасливим, а син з молодою дружиною отримали гідну освіту.
Мирослава вчинила правильно? А ви б змогли потім пробачити батьків дівчини?
