Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять

Причепилася до мене ця історія. І ось вже пару тижнів не відпускає. Ну, доведеться вам розповісти. Отже, пані та панове. Почнемо …

Сім’я переїхала у свій будинок. Знаєте, такий двоповерховий з великою галявиною і місцем для компаній. Тим більше, що стояв він у мальовничому місці, на краю лісу, біля траси. Сім’я з двох осіб. Дружина на сьомому місяці вагітності, чоловік служив в одному зі спец підрозділів. Так що, тривожна валізка завжди була готова, щоб виїхати за наказом.

Так сталося і цього разу. Чоловік дуже хвилювався за дружину, і подзвонив своїм батькам, щоб ті приїхали і побули з нею поки він не повернеться. Але як тільки він поїхав дружина передзвонила, і попросила їх не приїжджати, заспокоївши тим, що добре себе почуває. Такі справи. Просто їй хотілося побути на самоті.

А на наступний день закрутилася хуртовина і засипала все навколо снігом. Ураган вирвав з коренем кілька дерев, і заодно вишку зв’язку, залишивши всіх без мобільних телефонів.

І треба ж такому статися, щоб саме в цей час вона відчула. Відчула наближення. Але що було робити і підмоги чекати не було звідки. Так що, дружина взяла ключі, і сівши в машину поїхала до найближчого міста, де і була лікарня з пологовим відділенням. І вона обов’язково доїхала б.

Обов’язково доїхала б, пані та панове. Якби залила бензин в машину. Але людина припускає, а доля розташовує. Взагалі, більшість нещасних випадків і смертей – це проста сукупність випадковостей і невезіння.

Так воно і сталося. Коли машина зупинилася посеред швидкісної траси, дорога була порожня. Та й хто виїжджає в таку завірюху без крайньої потреби? А потреба була.

Відчуваючи різкий біль внизу живота жінка вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини її помітять. Але через п’ятдесят метрів вона загубилася і вже не бачила нічого і не чула. Вітер завивав, як голодний вовк, кидаючи їй в обличчя холодні й колючі пластівці снігу.

Звернувши ліворуч і не помітивши цього, вона опинилася посеред великого поля навіть не знаючи в якій стороні траса. І тут почалося …Застогнавши вона впала на сніг благаючи Бога тільки про одне – щоб дитина залишилася живою.

Вовчиця бігла попереду своєї зграї. Такі справи, пані та панове. Вовчиця була ватажком. Велика, сильна, впевнена в собі, відмінна мисливиця і зла, як сто чортів відразу. Все було у неї. І удача, і повага, і страх підлеглих. А ось вовченят не було.

Варто було тільки їй звернути увагу на якого-небудь вовка, як той підібгавши хвіст кидався навтіки. Вони просто боялися швидку на розправу поводирку зграї. Ось так ось, пані та панове. У всього є своя ціна. І при владі з успіхом, теж. Самотність.

Зграя йшла по снігу. Попереду вовчиця-ватажок, за нею головні помічники. У центрі старі вовки і стара вовчиця, а позаду найбільший і найсильніший вовк. Його справа була дивитися, щоб ніхто зі слабких членів зграї не відставав.

Вовчиця думала свої важкі і не радісні думки, коли … Коли дивний і тривожний запах ударив їй в ніс. Вона зупинилася і підняла голову. Зупинилася і вся зграя. Запах був зовсім невідомий, але чомусь тривожив її. Вона напружилася і зрозуміла, що треба поспішати. Перейшовши спочатку на легкий біг, а потім на рись, вона помчала вперед, а зграя помчала за нею. Сіра, стрімка стріла сірих вбивць мчала крізь завірюху, і лапатий сніг розбивався об потужні груди ватажка вовків. Вона прокладала шлях для всіх інших.

Раптово перед очима вовчиці виникла жінка. Вовчиця стала як укопана і опустила голову до самого снігу, який покривав все навколо. Жінка кричала і щось говорила.

Стара вовчиця підійшла до жінки, і ткнувшись носом їй у шию щось тихенько пробурчала, і тоді …

Тоді, пані та панове, вовчиця-ватажок підняла голову і видавши протяжне виття загарчала, звертаючись до своєї зграї. Можете не вірити мені, пані та панове. Але я то знаю, що вони розмовляють. Я добре це знаю.

І зграя, стала кругом впритул до жінки, яка вже народжувала, вовки закрили собою її від вітру. Вітру, який прагнув вирвати з неї останні крихти життя. Стара і молода вовчиці підійшли ближче і стали чекати, коли нарешті з’явиться дитина. А коли жінка крикнувши особливо голосно замовкла, на снігу лежав новонароджений малюк.

Стара вовчиця підійшла і обережно перегризла пуповину, а молода носом підштовхнула дитину до матері.

Жінка простягнула руки і взяла малюка. І тут. І тут її ліва рука торкнулася голови вовчиці. Вона не прибрала руку. Страху не було. Чого їй було ще боятися, пані та панове? Вона була одна з новонародженим посеред поля, занесеного снігом і в оточенні зграї вовків.

Вовчиця штовхнула її руку своєю головою від низу до верху. І на секунду їхні очі зустрілися, очі людини і очі вовка, на одну секунду. Якусь мить. І жінці здалося, що очі вовчиці посміхаються.

– Дякую, сказала жінка і пригорнула до себе дитину.

І тоді вовчиця притулилася до неї і слідом за нею до матері притиснулися всі вовки її зграї, віддаючи їй своє тепло.

Але буря і лютий вітер, на щастя, вже заспокоювалися. Настала тиша і стало видно шосе. Як виявилося, що знаходилося воно зовсім поруч. І там стояли три машини шерифа, і він з помічниками бігали навколо, розшукуючи жінку.

Вони побачили зграю вовків, і шериф витягнувши зброю дав постріл в повітря. Зграя відбігла від жінки і зупинилася недалеко, а попереду стояла вовчиця-ватажок і спокійно, без страху дивилася на людей.

Господи. Господи! Закричав шериф. Вони вбили, її вбили. І він кинувся до жінки, потонувши по коліно в снігу, за ним бігли його помічники. Коли вони опинилися поруч, то побачили живу матір і новонародженого.

Тисяча чортів, здивувався шериф, Цього не може бути. Він обернувся до зграї вовків, і зустрівся очима з головною вовчицею. Та дивилася прямо і спокійно, в її очах не було страху і хвилювання.

– Не стріляти, нікому не стріляти! Крикнув шериф. І помічники опустили зброю. Вони підняли на руки знесилену жінку і понесли її до машин.

А вовчиця все стояла і дивилася їм услід. Якесь нове почуття розпливалося в її грудях. Це було так добре і приємно, що вона підняла свою велику і красиву морду і протяжно завила. І їй відповів вовк. Той самий, який замикав зграю, щоб ніхто не відстав.

Він підійшов і став поруч. І вперше за своє життя вовчиця НЕ загарчала. Вона раптом несподівано для самої себе тикнулася носом йому в бік і кинулася бігти. Туди, куди вів її інстинкт. І зграя рушила за нею. Сіра стріла. Сіра стріла, летіла через безмовну білу пустелю. І це було красиво.

А жінка, затримавшись біля машини і тримаючи правою рукою дитину махала їм услід і плакала.

Іноді. Іноді. Іноді, пані та панове, ангел може прийти у вигляді великої, сильної і злої, як сто чортів вовчиці. Прийти і врятувати життя. Ось така історія.

Автор: Олег Бондаренко(за мотивами справжньої події)

Вам сподобалася ця неймовірна історія?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector