Він відкрив двері своїм ключем.
Тиха музика. На підлозі – чужі чоловічі кросівки.
Олег завмер у коридорі з букетом, пакетом із шампанським і маленькою коробочкою в кишені.
– Дарино? – крикнув він.
Із спальні:
– Чорт… – чоловічий голос.
Олег влетів у кімнату.
На ліжку – Дарина в його сорочці. Поруч Андрій, босий, з її телефоном у руці.
Секунда тиші.
Потім Олег засміявся. Нервово, сухо.
– Ні, ну це навіть не банально. Це дешевше. Я тобі діаманти привіз, а ти собі – журналіста.
– Не починай театр, – різко сказала Дарина, підтягуючи ковдру. – Раз уже зайшов, давай без істерики.
– Без істерики? – він підняв букет. – Я з відрядження прилетів раніше на твій день народження.
– На машині приїхав, не "прилетів", – кинув Андрій.
Олег глянув на нього:
– А ти взагалі рота не відкривай у моїй квартирі.
– Нашій, – відрізала Дарина. – Я тут теж жила.
– На всьому готовому ти тут жила.
– О, почалось. Я знала, що ти цим тицьнеш. Квартира, гроші, "я ж для нас старався".
– А ти для нас що робила? Ліжко гріла? Не мені, як бачу.
Андрій встав.
– Слухай, досить принижувати її.
– Ти серйозно? – Олег зробив крок до нього. – Ти спиш із чужою дружиною і будеш мені тут про приниження?
– А ти зручно влаштувався, – сказала Дарина. – Вічно на роботі, вічно "проєкт", "офіс", "ще трохи потерпи". Тобі потрібна була не дружина. Тобі потрібен був хтось, хто буде красиво чекати вдома.
– То треба було піти, а не тягати сюди цього клоуна.
– А ти б відпустив? – вона вже майже кричала. – Ти навіть дітей планував, як пункт у календарі. "Ще рік, а потім клініка". Ти мене хоч раз спитав, чого хочу я?
– Не перекладай. Зрада – це не "мені не вистачало уваги". Це зрада.
– А брехня, що в тебе "все для сім'ї", – не зрада?
Він витяг коробочку з кишені, відкрив, глянув на брошку і кинув на ліжко між ними.
– Ось. За вірність.
Дарина навіть не глянула.
– Забери. Мені від тебе вже нічого не треба.
– Та ні, тобі треба. Просто не від мене.
У цей момент двері квартири були прочинені, і в коридор уже заглядала сусідка тьотя Ніна.
– У вас усе нормально? Тут крики на весь поверх…
Олег голосно, не обертаючись, сказав:
– Так, усе чудово. Просто дружина святкує день народження завчасно. З чужим чоловіком. За мої гроші.
Тиша.
Тьотя Ніна ахнула:
– Господи…
– Не смійте! – Дарина схопилася з ліжка. – Не смійте виставляти мене повією перед усім під'їздом!
– А ким тебе виставляти? Гостею?
Андрій різко вліз:
– Припини, ти вже перегнув.
Олег повернувся до нього:
– Перегнув? Ти в мене в хаті, в моєму ліжку, з моєю дружиною. Але перегнув – я?
– Не твоя вона, – кинув Андрій. – Людина – не майно.
Олег фиркнув:
– Сказав одружений мужик, який приїхав трахати чужу жінку, поки його дитина вдома з температурою, мабуть.
Андрій зблід.
– Ти рот закрий.
– Влучив?
Дарина різко подивилась на Андрія:
– Дитина хвора?
– Та це не його справа…
– Дитина хвора? – уже кричала вона.
– У неї просто нежить, не починай.
Дарина засміялась. Зло, коротко.
– Прекрасно. Один купує любов брошками, другий бреше навіть на вході. Який у мене шикарний смак на чоловіків.
Тьотя Ніна ще стояла в коридорі. Десь унизу гримнули двері – хтось іще вийшов послухати.
Олег повільно поставив шампанське на тумбу.
– Збирайся, – сказав він Дарині. – Сьогодні ж.
– Нікуди я вночі не піду.
– Підеш до нього.
– Я не казав, що вона поїде до мене, – буркнув Андрій.
Усі троє завмерли.
Дарина повільно повернулась до нього:
– Що?
– Ну а що ти дивишся? У мене дружина. Донька. Ти ж знала, що я нічого не обіцяв.
Олег навіть усміхнувся.
– Оце вже гарно.
– Замовкни! – крикнула Дарина одразу на обох. – Обоє замовкли!
Вона схопила зі столика телефон, букет троянд штовхнула ногою вбік і подивилась на Андрія так, ніби вперше його бачила.
– Тобто ти трахав мене рік і зараз навіть не можеш сказати "поїхали"?
– А ти рік спала з ним і будувала з себе жертву, – кинув Олег.
– А ти рік нічого не бачив, бо тобі було зручно не бачити!
– Мені? Зручно? Я пахав як кінь!
– Ніхто не просив! – вона майже зірвала голос. – Тобі подобалося бути "ідеальним чоловіком", щоб потім тикати цим у морду!
У коридорі хтось тихо сказав: "Та ну…"
Олег відступив до дверей.
– Лишайтеся, – сказав він. – Один без хребта, друга без сорому. Ідеальна пара.
Він вийшов.
Через секунду повернувся, узяв із тумби шампанське, подивився на них і кинув:
– Хоч за мій рахунок доп'єте. Це ви любите.
