– Дивись добре, ти можеш кращого знайти! Обереш не того – все життя терпітимеш, – намагалася повчати мама.
Їй ніколи не подобався Андрій. Казала, що низенький, недостатньо гарний, не має амбіцій, мало заробляє. А мені він був найгарнішим і найкращим. Ми кохали одне одного ще з дитинства і завжди знали, що будемо разом. Тому навіть матір не могла відмовити мене одружуватись.
Та я розуміла, що рідна просто переймається, щоб її долю не повторила. Вони з батьком жили дуже погано, він часом і руку піднімав, і ображав. Розлучилися, коли мені й семи років не було. Відтоді вона постійно повчала, що поспішати з одруженням не треба. І хлопця слід обирати ретельно, обдумано.
Уявіть її невдоволення, коли дізналась, що йду за Андрія, якого з дванадцяти років кохаю. Ще гірше стало, коли я мало не відразу завагітніла.
– Ну куди ти поспішаєш?! Розлучитися без дитини ще можна. А так, кому ти будеш потрібна?
– Але я не хочу розлучатися! Я люблю Андрія!
Він і справді був дуже хорошим чоловіком. Все робив, оберігав і дуже чекав на дитину. Коли Ганнуся народилася – прокидався до неї щоночі, підгузки міняв, їжу готував. Та за місяць ми обидва були виснажені. Через це в чоловіка почалися проблеми на роботі. Керівник погрожував йому звільненням. Андрій почав затримуватися на роботі допізна, у вихідні дні працював вдома. Всі сімейні справи доводилось робити самій.
– От бачиш, я казала. Він тобі зовсім не допомагає! Він батько – мусить доглядати свою дитину! Будеш таке терпіти – так і робитимеш все сама! Кидай його, доки не пізно, – вмовляла мати.
Від втоми я втратила здатність думати тверезо, і під тиском матері погодилась пожити у неї. Коли чоловік повернувся додому, то застав нас на порозі.
– Алла, ти куди?
– Ми будемо жити у мами, вона допоможе з дитиною.
– Чого раптом? Вона тебе примушує?
– Ні, я хочу відпочити.
– Вона йде від тебе, бо ти зовсім не допомагаєш! Як не хотів дитини – нащо женився? – втрутилися мама.
– Я так і знав, що це ваша робота. Все ви хочете нашу сім’ю зруйнувати!
Ми пішли, а мій Андрій залишився вдома один. Перші кілька днів було наче легше, мати все допомагала, їсти варила. Та згодом, вона почала наказувати, що і як робити. Поступово я відчула, що жити з нею вже не можу. Андрій щодня дзвонив і просив повернутися. І я вже хотіла, та мати не пускала.
Однієї ночі у Ганнусі піднялася висока температура. Мати почала натирати її оцтом, потім хотіла ще якісь примочки робити. Та я перелякалася і викликала швидку. Зателефонувала і Андрію. Він відразу приїхав.
– Що сталося? – питав він.
– Це через тебе! Ти дитину погано доглядав, от і вилізло боком, – почала кричати мати.
– Та що за дурниці? До чого тут Андрій?
– Ти його вже захищаєш?
Ми страшенно посварилися з мамою. Я з донькою поїхала додому до Андрія. Виявилося, що він знайшов нову роботу і починає вже з понеділка, матиме більше часу. У нас все добре, та мати моє рішення не схвалює. Тепер мені здається, що вона просто не хоче, щоб я була щасливою. А може їй так самотньо, що прагне мене повернути до себе? Не знаю, як далі бути?
