Свекруха страшенно забобонна в мене. Ще як до весілля готувалися – все контролювала, щоб за традиціями, інакше щастя не буде. Я їй дозволяла, не хотіла образити. Та коли завагітніла – це почало переходити усі межі.
“Не в’яжи, не переступай дроти, не дивись на не гарних людей… Те не роби, се не роби…”, – повчань було мільйон.
Врешті я не витримала і попросила чоловіка відгородити мене. Коли народилися діти — було дуже складно. Спершу з’явилася донька, а вже за рік — син. Діти малі, спати не дають. Думала, що коли трішки виростуть, стане легше. Та де там? Ось їм вже п’ять і шість років, а спокою нема. Особливо важко вночі, вони і далі прокидаються, всього бояться, окремо спати не хочуть, кажуть, що страшно.
Одного разу я знепритомніла прямо на кухні. Чоловік викликав швидку. Лікар констатував, що виною всьому нервове виснаження і що треба негайно щось робити, бо буде лише гірше.
Тоді чоловік придбав путівку в санаторій на два тижні і сказав, що я їду і все. А його мати поживе з ними і допоможе.
– Мені потрібна здорова дружина. Не сперечайся. Як ти будеш виховувати дітей, як на ногах не стоїш?
– Але ж твоя мама старенька, вона не впорається.
Насправді я страшенно переймалася, що свекруха нав’язуватиме дітям свої забобони і правила. Мало що вона вигадає. Утім вибору не було. Вже за три дні я поїхала.
Відпочила дуже добре, наче переродилася. на масажі ходила, в басейн, гарно харчувалася. Та все ж спокою не мала, переживала, як там діти. Коли приїхала, на мене чекав сюрприз.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Дружино, ти не повіриш! Діти сплять аж до ранку в своїх ліжках!
Я дійсно не повірила, коли в першу ж ніч вони жодного разу не встали за ніч.
Тоді я почала шукати, може щось вона їм підсипала чи до бабки водила. Вирішила розпитати дітей:
– Котики мої, скажіть, а як бабуся вас так спати навчила? Що сталося?
– О, то наш секрет! Бабуся наказувала тобі не розповідати!
“Все, підловила!”, – думала я.- “Таки щось вигадала”
– Ну, мамі все треба розповідати. Крім того, я ж теж хочу міцно спати!
– Тоді тобі потрібна пані-чарівниця!
– Яка ще пані? Вона до вас приходила? Щось примовляла? Страх зливала?
– Та вона щоночі приходить!
– Як так?
– А вдень завмерла стоїть.
Я вже зовсім нічого не розуміла. Але тут син приніс з дитячої кімнати стару радянські статуетку дівчини. Згадала, що вона раніше у свекрухи у серванті стояла біля старого сервізу.
– Ось мамо! Це пані-чарівниця! Вдень вона просто стоїть, а щоночі прокидається і чарує, щоб усе лихе нас оминуло, поганих снів не було, а лише хороші казкові. Саме тому зранку ми прокидаємося бадьорі і радісні! – захоплено розповідав малий.
– Хочеш, візьми її собі в спальню на ніч! І теж спатимеш гарно, – додала донька.
Я аж розсміялася. Це була дійсно геніальна ідея. Після цієї розмови зателефонувала свекрусі і щиро їй подякувала. Також запросила на вечерю. За таку допомогу ще й подарунок гарний зроблю. Все ж старші люди мудрі, і часом справді можуть врятувати.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
