Коли я був зовсім юний, то вірив у те, що існує певний ідеал жінки, до якого повинна прагнути кожна дівчина. Я думав, що усім хлопцям подобаються одні й ті ж риси у своїх обраницях. Вона має бути ніжною, жіночною, красивою і стрункою. За такою дівчиною будь-хто побиватиметься.
Нарешті я таку зустрів. Аня була найвродливішою студенткою на всьому курсі. Біля неї крутися усі юнаки від 1 до 6 курсу, але вона чомусь обрала саме мене.
Я не міг повірити своєму щастю. Тепер ми одружимося, і на нас чекатиме щасливе сімейне життя.
Я ще тоді не розумів, яким наївним та дурненьким я був. Як тільки Аня стала моєю дружиною, то взаєморозуміння і кохання кудись зникли. Вона видавалася мені справжнісіньким диктатором, який тільки й вміє, що роздавати накази і контролювати кожен мій крок.
Вже за тиждень такого життя, вона й близько не здавалася мені привабливим створінням. Зовсім навіть навпаки. Аня теж зізналася, що мені до чоловіка її мрії так далеко, як до Евересту пішки.
Наш шлюб прожив рівно 7 місяців. Добре, що ми змогли після розлучення зберегти теплі та дружні взаємини.
Наступний рік я мучив себе запитаннями, чому ж дівчина, яка відповідала усім критеріям мого ідеалу, так і не змогла подарувати мені сімейного щастя? Довго я себе не картав, тож зробив висновок, що то я просто сплутав Аню з ідеалом. Його я іще обов’язково знайду.
Невдовзі я випадково на вулиці зустрів свого давнього товариша, з яким навчався в університеті. Те, в чому він мені зізнався геть збило мене з пантелику:
– Я не розумію, Остапе, чому ти такий дурень? Як можна було відпустити таку жінку, як Анна? Ми ж усім курсом тобі заздрили.
– Та вона нестерпна. Зжитися з її характером – це місія нездійснена, – чесно заявив я, – вона ж як танк! Поки свого не досягне – не відчепиться.
Після цього очі мого товариша налилися кров’ю і він кинувся на мене з кулаками:
– Не смій так називати мою наречену, вона ідеальна!
Я був шокований! Анна знову виходить заміж. Я спитав друга, як він витримує постійний тиск його обраниці, а він спокійно відповів:
– Я її кохаю, тож все, чого бажає вона, автоматично бажаю і я. Хіба мені складно дослухатися до її вказівок, якщо це робить її щасливою. А любов вона така – завжди прагне робити щасливим іншого.
Моя теорія про універсальний ідеал дівчини розбилася вщент після зустрічі з іще одним другом. Він запросив мене в кафе для того, аби познайомити зі своєю нареченою.
– Остапе, вона неймовірна. Така тендітна, ніжна і мила. У неї такі лагідні руки і голос. Одним словом, ти сам все зрозумієш, коли її побачиш.
Іван так описав мені ту дівчину, що я почав хвилюватися, як би мені самому у неї не закохатися часом.
Але вартувало її один раз побачити, як усі мої хвилювання з цього приводу зникли без жодного сліду.
Переді мною сиділа дебела жінка, яка своїми “лагідними” руками могла притиснути мене до стіни, як пір’їнку. Коли вона заговорила, то я взагалі злякався. Здалося, що то якийсь байкер підсів за столик, аби побалакати. Звісно, вона ж палила цигарки одну за одною. Та й взагалі, я ніколи б не міг подумати, що жінка, яка важить не менше 90 кілограмів, може комусь здаватися тендітною.
Того вечора я зрозумів одну просту істину: “На колір та смак товариш не всяк!” Нема чого гнатися за ідеалом, якого просто не існує. Потрібно обирати серцем, а не очима.
Яке щастя, що нарешті я це усвідомив, бо так би й проґавив найбільше кохання мого життя – найріднішу Улянку. Коли вона почула ті критерії, за якими я обирав колись для себе дівчат, то розсміялася і спитала, як же я взагалі звернув свою увагу на неї, бо ж вона хіба на 10% відповідала усім тим вимогам.
Я забрав з її рук той дурнуватий список, порвав і викинув у смітник. Притягнув її до себе, заглянув у вічі і сказав:
– У тобі я знайшов значно більше, ніж міг собі уявити. Те, чого не висловиш словами, які можна написати на безглуздому листочку, що не має жодного сенсу. Тебе обрало моє серце.
Чи є у вас ідеал вашої другої половинки?
