Ми з донькою їхали провідати наших родичів по татовій лінії. Живемо у Львові, а вони з Одеси. Заодно поплаваємо в морі, позасмагаємо. Щоб зручно було добиратися у потязі я завчасно купила квитки. Але початок дороги виявився просто жахливим.
Я купила для дочки верхнє місце, а собі нижнє. Ми так і багаж припильнуємо і зможемо спокійно поїсти. Якщо захочеться побути наодинці, то зверху буде комфортно. Одним словом я хотіла, щоб дорога була зручною для нас обох.
На наступній зупинці до нас підсіли люди. Молодий хлопець та старенька жінка, мабуть, його бабуся. Він одразу почав говорити до мене:
– Добрий день! Це ваше місце? – і показав пальцем на нижню полицю.
– Добрий день! Так.
– Чудово! Тоді ви зможете уступити його для моєї бабці?
– Вибачте, але ні. – я намагалась приховати своє максимальне невдоволення.
– Невже у вас зовсім немає совісті? А якби це була ваша мати? Я ж не для себе прошу! Вірю, що ви добра і порядна людина. І дасте своє місце!
– По-перше, я придбала ці квитки кілька тижнів тому. Не моя проблема, що ви раніше не подбали про свою бабусю.
– Я ще таких егоїстичних людей не зустрічав! Як вона має їхати? – люди, що сиділи поруч почали зглядатися на його крик.
– Це не моя проблема! Прошу вирішувати це без моєї участі! А то складається враження ніби-то я не купила для жінки квиток! – емоційно відповіла я.
– Ну нічого. Я зараз покличу провідника і ми подивимось!
– Будь ласка!
За мить чоловік вже стояв перед мною. Напевно, йому встигли навішати на вуха багато локшини поки він сюди йшов. І на мій подив, він почав просити мене те саме.
– Я вам ще раз повторюю, що місце за яке я заплатила я не збираюся віддавати!
– Пані, та будьте трохи простішою. Ви теж будете в такому віці. Треба жити по совісті!
– А ви готові жити по повісті? Тоді віддавайте своє місце! – провідник вмить почервонів і пішов.
Через кілька хвилин прийшов начальник поїзду. Але йому теж не вдалось мене переконати. Тоді вони почали шукати місце в інших вагонах, але більше до нас не повертались.
Ми з донькою сіли пити чай і вона промовила до мене:
– Мамо, ти так сильно трималася. Я б вже давним-давно вступила їй місце! Як ти це змогла?
– Доню, я не могла інакше! Ти ще не раз зустрінеш в житті таких наглих людей. Просто вони люблять користуватися добрим вихованням інших заради своєї вигоди. Завжди потрібно себе захищати. Завжди!
А що думаєте ви? Уступили б на моєму місці?
