Синочок в мене хороший. Змалку Василько слухняний був, чемний. Все мамі допомагав, навіть їсти варив, коли я втомлена з роботи поверталася. Ніяких з ним проблем не було: гарно вчився, спортом займався. Я як школу закінчив, медаль отримав і без іспитів в університет вступив.
Мріяла, що вченим буде, відомим біологом. А він вже на першому курсі закохався в Катерину, і більше нічого не чув і не бачив.
– Катя розумна, Катя гарна!, – щоразу мені вихвалявся.
А я знала, що дівка не проста. Одначе, не слухав Василь матір. І вже влітку вирішив одружитися. Щоправда, батьки Каті з весіллям допомогли. Гарно відгуляли. Жили молоді спершу у сватів. Та то в селі, їхати на навчання важко було.
Минув рік, померла моя свекруха і залишила Васі свою однокімнатну квартиру. Маленьку, але охайну і в самому центрі міста.
– Мамо, я перейду на заочне навчання! Треба гроші заробляти, бо квартира замала, маємо іншу купувати!
– Синочок, як же так? Ти ж такі мрії мав, в науку піти, досліджувати?
– Розумієш, ті науковці всі бідні і нещасні! Я так не хочу. Піду продавцем в магазин, зароблю, а там свій бізнес відкрию.
Ця новина розбила мені серце. Та зі мною ніхто вже не радився. Далі вони вирішили продати квартиру і інвестувати в житло “під забудову”. Я відразу сказала, що ідея погана. Скільки людей гроші віддали і на дорозі живуть. В новинах мало не щодня про такі випадки розповідають.
Але бабину квартиру молоді продали і зробили перший солідний внесок в нове житло. Два роки жили на орендованій. Далі Катерина завагітніла, почались проблеми з грошима. Зарплати Василя ледве вистачало, щоб комунальні оплатити і з орендодавцем розрахуватися.
– Переїжджайте до мене. Місця вистачить, та й з дитиною буду допомагати. Зможете відкладати гроші, — запропонувала я, бо вже не могла дивитись, як син страждає.
За місяць народилась онука і молода сім’я оселилась у мене. І тут почалося… Катерина зовсім не знала, як доглядати маля. Дитина плаче щоночі, нервова якась.
– Треба Ілонку у травах купати! І до церкви в неділю носити!
– То зайве, ми самі розберемося!, – казали молоді.
Нічого слухати не хотіли. Дитину не пеленали, весь час ті підгузки вдягали, бідна Ілонка парилась. Сама невістка не їла нічого, та й не готувала, як треба. Намагалася її вчити, щоб знала, Василько ж любить поїсти.
– Такі салати вже ніхто не готує! Це все шкідливе і жирне!, – казала Катя.
Прибирала лиш раз на тиждень. А я ж пояснюю, що так не можна. Пилюка всюди, дитина дихає. Вже мовчу, що іграшки нестерилізовані до рота тягне.
Тоді Катя намовила сина, щоб поговорив зі мною. Мовляв, я невістці дихати не даю. Так посварилися, ніколи такого мені не казав.
– Ви в моїй хаті, мусите зі мною рахуватися! От будете свою мати – встановите свої правила! Тим паче я краще знаю, як з дітьми треба. Свого сина виростила здорового і гарного.
– Тоді ми будемо шукати квартиру!
Я не повірила, думала, на емоціях сказав. Згодом перепросить і передумає. Та вже за тиждень молоді зібралися і переїхали. І як вони тепер гроші будуть збирати – не знаю.
Але я знаю, що права. Це молодь зараз така, ніхто не хоче ослухатися до старшого покоління. Нічого, потім ще пошкодують. Хіба не так?
