Ми з коханою виховували сина, якому недавно виповнилось 4 роки. Я з самого початку стосунків помічав, що вона дещо “холодна” людина, але думав, що то особливість характеру. Та сталося те, чого я аж ніяк не очікував.
Я прокинувся зранку на роботу. А Марії не було в ліжку. Сонний пішов по квартирі, заглянув у дитячу сина, а потім у ванну. Її ніде не було. Тільки після того, як я випив кави, то зрозумів, що і її речей теж немає. Намагався подзвонити їй, але марно.
Лише після обіду вона прислала смс, що пішла від мене до іншого, та просила її більше не турбувати. Це стало для мене ударом.
Сина спочатку думав, що мама поїхала у відрядження, потім, що вона закордоном і ще купу таких казок. Так він і ріс з ними.
Пішов у школу. Я тоді влаштувався на дві роботи. Місто у нас маленьке, заробітки невеликі, а хотів для сина найкраще. Він розумів. що я стараюся для нього і ніби не звинувачував мене, що ми мало проводимо часу разом.
Він приносив гарні оцінки, а мене це дуже сильно радувало. Та якось він спитав про маму. Я подумав, що він вже достатньо дорослий, щоб дізнатись правду і все розповів.
Правда зробила з нього зовсім інакшу людину. Син замкнувся в собі. Зі школи почали дзвонити й скаржитись, що він почав хуліганити. Я не розумів як говорити з ним, адже він постійно закривався у своїй кімнаті й відмовлявся щось пояснювати.
Одного дня син зник. Того вечора я добряче налякався. То була вже пізня година. Його телефон був поза зоною. Я намагався зв’язатися з батьками його друзів, ті нічого не знали. Подзвонив до класної керівнички, яка сказала, що його взагалі не було на уроках.
Тоді я вирішив сам його знайти. На щастя, він сидів на наступній від будинку зупинці. Весь заплаканий і геть пригнічений.
– Сину, де ти був весь день? Я не знав, де тебе шукати!
– Я їздив до мами.
– Що? Як ти дізнався…
– Подивився у твоєму телефоні. Її адрес не складно було знайти. Але я дещо зрозумів.
– Не варто було їхати до неї.
– Так! Вона не любить нас обох. І, напевно, ніколи не любила! Вона просто виставила мене за двері! Як так? – він ще дужче розплакався і сперся до мого плеча.
Я обняв сина і намагався його заспокоїти. Через 10 хвилин ми пішли додому. Того вечора мені подзвонила розгнівана колишня дружина і заявила, щоб ми не сміли більше з’являтися в її житті.
З часом він ніби почав забувати ту ситуацію. Оцінки в школі ставали кращими. Я заощадив і відклав гроші на його навчання в університеті. До речі, син закінчив медичне з червоним дипломом. Тепер у нього своя сім’я і діти. Він щасливий.
Одного вечора, він приїхав до мене. Я зробив чаю і він тихо зізнався мені:
– Я тільки нещодавно зрозумів, як сильно тоді тебе налякав. Пам’ятаєш, коли їздив до мами… Вибач мені!
– Синку, я давно забув про це! Все добре! Я тебе люблю!
Думаєте я мав одразу розповісти йому всю правду?
