Коли мій син познайомив мене зі своєю обраницею, я була в захваті. Леся – скромна, мила і дуже привітна дівчина. Мені здавалося, що кращої кандидатури для моєї дитини годі й знайти.
Я все робила для того, аби допомогти дітям вирішити питання з житлом. Звісно, придбати їм власне помешкання я не мала можливості, але готова була вкласти певну суму у ремонт квартири, яка мала дістатися Лесі від бабусі. Її батьки запевнили нас із сином, що заберуть стареньку до себе одразу після весілля.
Довелося спершу Дмитрові винаймати квартиру, але коли я дізналася, що його дружина при надії – готова була віддати усі накопичені гроші для того, аби дати малюку усе необхідне. Я не могла повірити в те, що скоро стану бабусею. Це ж таке щастя!
Шкода, що моя радість була затьмарена нестерпною поведінкою невістки. Лесю наче ґедзь якийсь вкусив: з милої дівчинки перетворилася на примхливу і дуже вередливу жінку, яка тільки й мріє про те, як зіпсувати життя усім довкола.
Основний удар довелося приймати саме мені. Уявіть собі, вона звинуватила мене в тому, що я навмисне годую її несвіжими продуктами, аби заподіяти шкоду їй та її малюку! Коли я це почула, то не могла стримати сліз.
Дякувати Богу, що мій син не вірив небилицям дружини, бо знав, що я й мухи не ображу, тож заспокоював мене і переконував, що Леся себе так поводить тільки через те, що вагітна, мовляв, гормони в голову вдарили. Але я прекрасно розуміла, що та дівчина, яку я знала раніше – це була лише чергова роль хитрої маніпуляторки, яка, врешті, показала своє справжнє обличчя.
Коли народилася моя онучка Софійка, я вірила, що тепер зможу бути по-справжньому щасливою, але помилялася!
За декілька днів після її появи на світ я вирішила навідатися до пологового будинку. Хотіла подивитися на крихітку, потримати її на руках. Треба було бачити, вираз обличчя Лесі, коли я з’явилася в її палаті. Довелося її декілька хвилин благати , аби вона дозволила мені доторкнутися до дитини мого рідного сина. Це ж треба!
До Софійки я могла приходити лише тоді, коли вдома був Дмитро, інакше невістка просто не відчинила б мені дверей. Таке траплялося не раз. Поверталася потім додому і плакала в подушку. Синові не скаржилася на Лесю, не хотіла налаштовувати його проти дружини.
Але нещодавно вона влаштувала такий скандал, при згадці якого мені й досі мороз шкірою йде.
На мій День народження я запросила дітей та онучку на святковий обід. Поки накривала на стіл, моя невістка уважно оглядала мою квартиру так, ніби бачила її вперше.
– Я не розумію, чому я з маленькою дитиною повинна тинятися по орендованих квартирах, коли твоя матуся живе, наче королева, у власній, – спитала вона Дмитра, не соромлячись того, що я прекрасно її чула.
– Що ти таке кажеш, люба? Це квартира моєї мами. Вони разом з батьком придбали її для себе, коли я був іще маленьким. Не хвилюйся, ще трохи і ми заробимо на власне помешкання, – захистив мене син.
– Лесю, та куди ж я піду? На дріб’язкову пенсію навіть кімнату в гуртожитку не зможу орендувати. Хіба бабуся передумала тобі квартиру віддавати? – спитала я.
– Навіщо мені створювати власним батькам дискомфорт?
Так прикро мені вже давно не було. Моє серце не витримало тягаря всієї образи і болю, якого мені завдала нечужа для мене людина. Все це відобразилося на моєму жахливому самопочутті. Дійшло до того, що довелося швидку допомогу викликати.
Тепер лежу в лікарні і не знаю, як жити далі. Боюся, що мене випишуть, а повертатися мені буде нікуди.
Що ж робити?
Як би ви вчинили на місці головної героїні?
