Мій чоловік завжди мріяв про сина. Без сумніву, йому подобалося бути батьком чудової і ніжної дівчинки, але чоловічої компанії у жіночому царстві йому таки бракувало.
Коли він дізнався, що я вагітна вдруге – не тямив себе від щастя. На УЗД з’ясувалося, що я ношу під серцем хлопчика. Варто було про це сказати Назару, як він одразу огорнув мене турботою, опікою і любов’ю.
Ніколи не могла б і подумати, що всі жіночі обов’язки чоловік візьме на себе: і прибирав, і куховарив, донькою займався. Дійшло навіть до того, що сам навчився коси їй заплітати! Усе робив для того, аби я не перенапружилася і не втомилася.
Як тільки почалися перейми, Назар схопив завчасно зібрану валізку, і ми помчали до пологового будинку. Поки я народжувала, чоловік тинявся під вікнами лікарні, сподіваючись побачити бодай одним оком свого карапуза.
Нарешті це сталося! На світ з’явився наш синочок! Але коли акушерка мені його показала, я не могла повірити, що ця дитина – моя.
В очі одразу кинулася руденька шевелюра малюка і майже прозорі брівки та війки. Я не розуміла, звідки з’явилися такі гени?! Мій чоловік – брюнет, а я блондинка від природи.
Мене одразу ж накрило хвилею тривоги: раптом Назар запідозрить мене у подружній зраді, вимагатиме тест на батьківство. Звісно, мені приховувати було нічого, але такі нюанси точно затьмарять радість від чудесної новини про народження спадкоємця. Мені цього дуже не хотілося.
Уся сім’я зібралася мене зустрічати з пологового будинку. Назар світився від щастя, а я вийшла на вулицю такою переляканою, що мало очі з орбіт не повилітали.
Чоловік підбіг до мене і простягнув руки до малюка, який був замотаний у пелюшку.
– Коханий, ти головне не хвилюйся. Гадаю, що це просто генетичний збій.
Очі Назара округлилися на мить, але коли він поглянув на сина, то радісно вигукнув:
– Бабуся Оля!
– Невже рудий? – перепитав чоловіка мій свекор.
– Погляньте на це вогняне волосся! – продовжував тішитися Назар.
Я не могла зрозуміти, що відбувається, але потім мої родичі мені усе пояснили.
Виявляється, що бабуся мого чоловіка була рудою, але я не встигла з нею познайомитися. Вона померла за рік до того, як я зустріла Назара.
Нещодавно ми відсвяткували повноліття синочка і пригадували кумедну історію про те, яким сюрпризом для мене було побачити його руденький чубчик у родзалі.
Чи сподобалася вам ця історія?
