Я чекала другу дитину, коли чоловік вирішив покинути мене зі старшим сином. Я виростила доньку сама. Єдиною опорою для мене став мій син. Але через чотири роки доля кардинально змінилася.
Ми з Сергієм з самого малку разом. Росли в одному селі, в школі сиділи за одною партою. Тому, коли він сказав, що хоче покинути мене і дитину, я була шокована. Саме тоді я була вагітна.
Звістку про те, що ми з дітьми більше не потрібні чоловікові мені було прийняти неймовірно важко. Але я вирішила не влаштовувати сцен та істерик і відпустила чоловіка без зайвих слів.
Все відбулося так стрімко і неочікувано, що я і не змогла сказати чоловікові про свою вагітність. Не знала, чи це правильно, адже вийде так, наче я намагаюся його втримати маленькою дитиною. Старший син Арсен став мені підтримкою. Він вже підліток, сказав, щоб народжувала, а там розберемося що до чого.
Арсен розірвав всі контакти з батьком, навіть вітатися перестав. Через деякий час Сергій переїхав з нашого селища хтозна-куди зі своєю новою дівчиною. Гроші лише пересилав на сина, а більше нас з ним нічого не пов’язувало. Подзвонив лише раз в той день, коли я народила Софійку. І те, був добряче п’яним.
– То це правда, що у нас народилася донька? – я почула в його голосі радість.
Мене спочатку здивував його дзвінок, а потім зрозуміла, що люди добрі, напевно, все йому розповіли. А відповіла йому, що не у нас, а у мене. Бо відтоді, коли він покинув сім’ю, він став чужим для мене і моїх дітей.
Єдиний чоловік, який допомагав мені увесь цей час, був мій син. Він працював на підробітках, не покладаючи рук, щоб принести додому якусь копійчину. Я також працювала біля дому, вирощувала врожаї, доглядала за скотом. Одним словом, ми не голодували та навіть мали чим потішити малечу. За 4 роки виявилося, що ми дуже добре вміємо справлятися без Сергія.
Я вже й думати перестала про Сергія, як в одного вечора він постукав в мої двері. Я відчинила, а ц нього маленька дитина на руках. Не пустила його, якби був сам, але пошкодувала дитину, тому все ж дала зайти.
Я розуміла, що дитина на руках у колишнього від тієї жінки, до якої він втік від мене. Мене не цікавило що з ним сталося, але я хотіла розуміти, що далі відбуватиметься зі мною і моїми дітьми, раз він тут.
Чоловік розповів, що його жінка, Віка, отримала ускладнення після простуди, а тепер він вдівець. Мені було шкода його по-людськи, але я знала, що таке горе впало йому на плечі не просто так. Потім Сергій почав розповідати, що дуже швидко розлюбив Віку, і що це була помилка. Але її хвороба, народження дитини та спільний побут тримали його. Я не хотіла цього знати. Лише забрала у нього дитину. Дівчинка, гарна. Я зрозуміла, що це чисте немовля не винне ні в чому і має право жити повноцінним життям.
Мами одиначки можуть поставити на ноги дитину, а от татам одинакам це зробити набагато важче. Тому я вирішила пустити Сергія з наше життя. Син, вже зовсім дорослий юнак, сказав, що не проти, якщо мені так зручно. Але попередив, що, якщо раптом щось станеться знов, то татові солодко не буде.
Тепер ми живемо вчотирьох: Я, Сергій, Софійка та Маринка. Арсен вчиться, живе у гуртожитку, інколи навідується до нас.
Люди часто питають, як я могла забути про зраду чоловіка.
А я й не забула. Просто відпустила. Я люблю всіх своїх трьох діточок. Мені зараз добре.
А як би ви вчинили на моєму місці?
