Я жила у селі. Батьки завжди намагались дати мені краще життя. Я поїхала у місто, вони оплатили навчання, мені вдалось знайти непогану роботу, я закріпилась там.
Та вони завжди чекала, що за хороше виховання, я відплачусь їм на старості років, буду доглядати за ними, та оплачувати їм комуналку і продукти. Щоразу, як я приїжджала в село їх провідувати, вони не втомлювались повторювати мені це.
Одного разу, я м’яко натякнуло про те, що не слід кожного разу мені це згадувати. Мама сказала, що мені варто цінувати її, адже я зрозумію, що таке нерідна мати, коли вийду заміж.
Тому, коли одружувалась, уже з холодом відносилась до своєї свекрухи, хоч вона нічого поганого мені не зробила. Та настанови матері на підсвідомості не давали спокою. Та й подруги розповідали, які у них жахливі свекрухи.
Я мало спілкувалась з мамою чоловіка. Вважала, що краще нам триматись на відстані, ніж зблизитись і вислуховувати претензії одна одної. Я не вважала її поганою, чи щось у тому роді, просто не йшла на контакт і не зближалась з нею.
Свекруха часто мені телефонувала, запрошувала у гості, та я все відмовлялась, аби не йти до неї шукала різні виправдання: то вдома роботи багато, то з подругою зустрітись мала, то я на танці пішла.
Вона інколи приходила в гості до нас, приносила різні смаколики, які пекла сама, ми пили чай, розмовляли на буденні побутові теми. Волни сиділа не довго, не хотіла нам набридати. Та сумувала за сином, і зі мною хотіла зблизитись.
Одного недільного ранку, свекруха прийшла до нас о 7 годині. Я була дуже зла, вона мене розбудила, а я хотіла поспати довше у свій вхідний. Навіть чаю їй тоді не запропонувала. Стояла на коридорі заспана і сердита.
– Ти не гнівайся, що я так рано, я пирогів напекла, хотіла вам занести, що потім поснідали собі. Бо я ж зараз до церкви іду на службу Божу, а потім на день народження до подруги, вже не встигну до вас забігти.
Свекруха тоді забула свої речі на столі: телефон, а під ним записка.
“За здоров’я моїх дітей Івана та Вікторії”.
Я навіть не можу передати ті почуття, які сповнили мою душу у той ранок. Мені стало дуже соромно за свою поведінку. Я зрозуміла, що у мене золота свекруха. Навіть рідна мама не завжди була зі мною такою доброю. Я повинна була вибачитись перед нею і поговорити врешті-решт, пояснити, чому я так холодно до неї ставилась.
А чи боялись ви зближатись зі своїми свекрухами? Які у вас відносини зараз?
