Хотів поділитися з вами однією історією. Недавно у нас гостювала подруга дружини зі своїм чоловіком. Віка переїхала в Австралію і вийшла там заміж за місцевого. Через кілька років вона повернулася, щоб побачитись з рідними й показати коханому свою країну. Вони жили в нас 7днів. За цей час ми дізналися багато цікавого про побутові звички один одного. І я хотів розказати, що мене вразило найбільше.
Ми непрактично використовуємо воду. Для Міхаеля у нас було захолодно. Ми намагалися зігріти його чаєм, гострим супом і глінтвейном, але марно. Тоді прийшла ідея напустити йому ванну. Коли він задоволено вийшло з неї, то підійшов до нас і щось активно розпитував. Виявилось, він хотів спитати хто наступним йде купатися. Адже в них води небагато, і вона дорога, тому не було нічого стидного, щоб кілька людей прийняли ванну в тій самій воді. Ще більше він був здивований, як ми її просто злили. Радив, що її можна використовувати для змиву в туалеті.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Неправильно сушимо одяг. Взимку ми придбали собі електричку сушарка для одягу. Вона дуже практична, ми оцінили її одразу. Та коли її побачив Міхаель, то не приховував свого здивування. Певна річ, вони сушать свій одяг тільки на вулиці, розвішуючи на мотузках. А спека за кілька годин робить його сухим. Коли ж передавали дощ, то прання просто переносила на інший день. Йому ця річ здавалася надто дорогою і непотрібною. Радив зробити те саме на балконі чи біля дому.
Прогулянка пляжем. Ми жили недалеко від моря. Місцевість здавалася незвичною нашому гостю, але йому подобалось. Єдине, що його засмутило, то це те, що люди повсюди залишали своє сміття. Попри велику кількість смітників навколо, ми все одно зустрічали на лавках обгортки з-під морозива, лушпиння від соняшникового насіння і пляшки від пива. Він цікавився чому поліція ніяк на це не реагує. Але я пояснив, що їх хвилює не це, а речі більш важливі.
А ви економите воду? І як би пояснили поведінку людей на пляжі?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
Свого часу, ти кинула мене, як непотрібне кошеня. Згадала лише тоді, коли я стала дорослою
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
