Дорога додому здавалася вічністю. Я заїхала занадто далеко у пошуках щастя. Їхати майже добу, проте я була надзвичайно втомлена, а це чудова нагода спокійно відпочити. На вокзалі мене зустріла мама з сестрою.
– Я від нього пішла, — швидко випалила я.
– Як пішла? То ти до нас назовсім, а не просто в гості? – запитала мама.
– Не знаю, мабуть. Треба до лікаря піти, все-таки вже п’ятий місяць. Живіт почав з’являтися.
– Добре, сонечко. Завтра зранку підемо на консультацію, — відповіла мама.
Чому я поїхала до батьків? Виявилося, що у нас з чоловіком різні плани на життя. Я вже давно хотіла дитину, а ось він — ні. З цього приводу ми часто сперечалися і я геть втратила відчуття щастя. Я швидко зібрала певні речі та поїхала до батьків.
Час йшов, живіт ріс, а я так і залишалася у мами. Чоловік часом мені дзвонив й ми з ним спілкувалися так, ніби все було нормально, просто ми живемо окремо. Він часто питав про моє здоров’я та загальний стан. Так настала осінь і я народила сина. Сталося це вночі. Я відразу подзвонила чоловікові, аби повідомити щасливу новину. Він дуже хотів приїхати, але його не відпустили з роботи. З пологового мене забрала мама. Не було ні квітів, ні подарунків. Просто приїхало таксі й забрало мене з малим до рідної домівки.
З того моменту, моє життя кардинально змінилося. Думала я лише про сина. Займалася документами, годувала, доглядала, прала речі, міняла підгузки та читала казки. Минуло вже два тижні, а татко ще навіть не бачив свого синочка. Я йому лише фото надсилала. Шкодувала я про те, що вчасно не повернулася. Зараз ми були б разом, а тепер не відомо коли його відпустять з роботи.
Вранці мені подзвонив чоловік. Я вирішила вийти на двір, адже був чудовий зимовий ранок. Розмовляли ми як зазвичай і тут, на вулиці я побачила знайомий силует.
– А ти де? – запитала я.
– Вдома, – спокійно відповів чоловік?
– Точно?
– Ти що мені не віриш?
– Я тебе бачу!
Він наближався до мого дому. Я відкрила хвіртку й кинулася йому в обійми!
– Сюрприз! Рада мене бачити?
– Звичайно! Ходімо швидше у хату, а то тут холодно.
Батьки надзвичайно здивувалися приїзду чоловіка, але ніяк це не прокоментували. Він зайшов у вітальню. Наш син спав на дивані, тому що грошей на ліжечко у мене не було. Тоді, мій коханий обережно ліг біля сина та пригорнув його до себе, але дуже ніжно, аби не розбудити. Це так мене розчулило, що я миттю почала плакати.
– Ти поїдеш зі мною назад?
– Я б з радістю, але я ще не всі документи оформила, та й він ще маленький, а дорога далека…
– Ну добре. Тоді ти поки тут будь, а я займуся ремонтом у нашій квартирі.
Відтоді минуло ще пів року. Чоловік приїжджав до нас щотижня. Синочок наш вже повзав і я вирішила купувати квитки. Чоловік зустрів нас на вокзалі й це було справжнє возз’єднання сім’ї.
Люди кажуть, що стосунки на відстані – неможливі, але це не так. Ми з чоловіком жили окремо цілий рік, проте наше кохання не згасло!
Ви б змогли пережити таку розлуку?
