Спасибі тобі, тату, що ти вчасно з’явився у нашому житті. Цими словами я хочу подякувати усім чоловікам, які вчинили так само як ти.
Моя мама завагітніла, коли їй було 18 років. У день, коли я з’явилася на світ яскраво світило сонце, пташки щебетали та віяв теплий вітер.
Про свого тата я нічого не знала, та і знати не хотіла. Що це за батько, який кидає свою дитину? Тому я навіть не цікавилася, що то за людина. А мама спробувала побудувати нові стосунки. Спочатку я ревнувала й ніяк не приймала її нового чоловіка в нашу сім’ю. Та коли мені було 10 років ми переїхали жити до квартири Дмитра. В мене навіть була своя кімната.
Ми часто гуляли всі разом. Ходили на виставки, фільми, у кафе. Десь в глибині душі я розуміла, що це не просто так. Це, щоб я полюбила Діму (йому було 31 рік) і стала поблажливішої думки про чоловіків. Та ми з мамою були близькі, мені здавалось, що разом ми гори звернемо, навіщо нам ще якісь чоловіки поруч. Їм не варто довіряти.
Раптом мамі стало погано. Ми повезли її до найближчої державної лікарні. Там нам сказали, що їй потрібна операція. Наступного дня її зробили. Мама добре все перенесла і швидко одужувала. За 10 днів вона вже була вдома, але її різко кинуло в жар. Вона марила і мало не втрачала свідомість. Дмитро не тямився від хвилювання і швидко почав діяти. Кудись постійно дзвонив і ходив по кімнаті туди суди. Тоді взяв маму на руки, посадив в машину і поїхав. А назад повернувся зовсім один.
Минули роки й тільки тоді я дізналася всю правду. Мамі потрібна була друга операція. На цей раз її могли зробити лише в приватній клініці, бо там спеціальне обладнання. І ціна тієї операція була дуже великою. Та Дмитро довго не думав. Він продав своє ще зовсім нове авто. За тиждень він розпрощався зі всіма своїми раритетними картинами та книгами. Дмитро любив ті колекції, але мама була в нього на першому місці.
Коли ми разом сиділи в її палаті, я зловила себе на думці, що давно не бачила його машини.
– А де твоє авто? – Зацікавлено спитала я.
– Я продав його, щоб врятувати твою маму. – Відповів чоловік і з посмішкою глянув на кохану.
Ця фраза запам’яталася мені назавжди. Я побачила зовсім іншого Дмитра. Моє відношення до нього одразу помінялось. З того моменту я називаю його своїм татом, і буду вдячною решту свого життя за такий вчинок.
Коли я вступала до університету він теж мені допоміг. Оплачував все навчання, бо я не пройшла на державне. Але він і до того допомагав мені зі шкільними уроками. Старався пояснити і йому це вдавалося. Я пам’ятаю, як ми втрьох грали теніс і лежали на гамаку, ходили в похід і пекли кольорові тістечка. Я жалію тільки про те, що він не з’явився у нашому житті раніше.
Я пишаюся тим, як він любив мою маю, завжди цілував їй руку, дарував квіти та обсипав компліментами. Іскри у їхніх очах палають досі. Дякую, тату, що подарував їй стільки жіночого щастя і турботи. Я тебе дуже люблю!
Що б ви зробили на місці Дмитра? Як могли скластися стосунки між вітчимом і дівчинкою, якби не операція мами?
