Знайти роботу в моєму рідному містечку – місія нездійсненна, тож я наважилася переїхати до великого мегаполісу в пошуках власного щастя. Батьки були дуже стурбовані моїм рішенням, бо знають, що в місті у нас нікого немає, в разі біди – доведеться самій собі раду давати.
Я була до цього готова. На оренду помешкання у простої дівчини з районного центру, звісно ж, грошей не було, тому довелося винаймати кімнату в гуртожитку. Я не звикла до розкішного життя, тому мені спершу все підходило.
Жила б собі і горя не знала, якби в сусідню кімнату не поселилася найдивніша парочка, яку мені довелося зустрічати за моїх 20 з лишком років.
Все почалося з того, що Марина приревнувала мене до свого Василя, хоч ні я, ні він жодних приводів не давали, та їй, схоже, було байдуже до фактів.
Жінці не терпілося помститися мені за флірт з її чоловіком, який вона сама собі вигадала. Спершу вона “випадково” втопила мій телефон, скинувши його у наповнену водою раковину, потім вона прийшла до мене в кімнату, довго вибачалася, присягалася, що хоче знайти зі мною спільну мову, потоваришувати, а сама паралельно оглядала мої багатства.
Наступного ж дня, коли я повернулася додому, мій ноутбук, планшет і багато інших цінних речей зникли, ніби їх ніколи й не було. Я, звісно, знала, чиїх рук це справа, але коли звернулася до поліції, вони лише руками розвели, мовляв, доказів ніяких.
Після цього я вирішила відверто поговорити з Василем, розповіла йому про все, що витворяє його дружина. Він зробив зауваження жінці, вибачився переді мною. Я вірила, що нарешті в моєму житті все налагодиться, але я помилялася.
Марина залишила мене в спокої лише на тиждень, після чого, якимось магічним способом, налаштувала свого коханого проти мене. Що вона йому наговорила? Гадки не маю, але тепер, коли він бачить мене в коридорі, дивиться на мене так, що мороз шкірою йде.
А тиждень тому вона вчудила таке, що волосся на голові дибки встає! Викликала санітарів з психіатричної лікарні і сказала їм, що я неврівноважена і небезпечна, тож мене треба ізолювати від нормальних адекватних людей.
Добре, що лікарі зрозуміли, що справа в звичайному сусідському конфлікті, і не запроторили мене до психушки.
Втишилася Марина лише тоді, коли її чоловікові набридли наші постійні чвари, і він на неї накричав за таку ганебну поведінку. Тоді вона пішла на хитрість: заявила Василю, що відчепиться від мене лише тоді, коли він дозволить їй народити дитину.
Справа була в тому, що вона давно мріяла стати матір’ю, от тільки коханий був проти. Благо, що сусід погодився на такі умови.
Щоправда, легше не стало, вагітна жінка стала ще більш нестерпною, ніж була, а Василь вирішив посилити охорону своїх багатств і приволік з вулиці трьох бродяжних собак. Запах на поверсі такий, що очі сльозяться.
Як жити в таких умовах далі – не уявляю. Знаю одне – треба якомога швидше звідси втікати, от тільки куди?
Що порадите головній героїні?
Як би ви вчинили на її місці?
Фото з відкритих джерел
