Цьогоріч я чекала свою сестру в гості на Різдво, але вона не прийшла. Я почала хвилюватись, адже такого ніколи не було і ми кожного року святкуємо в сімейному колі, тому вирішила їй набрати. Коли я зателефонувала, то почула дуже заклопотаний голос і вона сказала, що дуже зайнята і не має часу на розмови. Мені видалось це дуже дивним.
Ми живемо в одному місті, але в різних кінцях. У свої 50 років Мар’яна має чоловіка та трьох дітей. Вона дуже доглянута, енергійна і завжди рветься до роботи. В декреті Мар’яна довго не сиділа – хотіла якомога швидше повернутись на свою роботу та бути серед людей. Звідки вона брала стільки енергії ніхто не міг зрозуміти: завжди одягалась зі смаком, доглядала за волоссям та нігтями, хоч і багато грошей не любила витрачати на себе. З дітьми час проводити встигала, та й взагалі, вони завжди були охайні та виховані.
У нас з чоловіком була річниця, велика дата, тому ми орендували ресторан і запросили усіх найрідніших. Та з самого ранку, у день святкування, зателефонувала сестра і сказала, що вони не зможуть бути присутні, тому привітають і вручать презент в інший день. Це не схоже на мою сестру, тому у мене був привід для хвилювання.
Святкування закінчилось не дуже пізно, тому я ще вирішила завітати до сестри, щоб розставити все на свої місця. Мар’янка відкрила мені двері і запросила до столу, хоч була сама не своя: чимось згірчена та заклопотала. Вони з чоловіком ще раз перепросили, що не змогли прийти і принесли подарунок.
Менш як місяць часу, померла мама Мар’яниного чоловіка, Наталя Петрівна. Чудова була жінка й Мама з великої букви. Полюбила Мар’яну, як свою рідну, хоч і мала доньку. Завжди допомагала їм, а після того, як вийшла на пенсію, перейняла на себе всі хатні обов’язки та виховання дітей. Робила буквально все: варила їсти, прибирала, водила дітей в школу і на гуртки, завжди сиділа з дітьми, коли сестра з чоловіком їздили на відпочинок. Мар’яна мала час на себе і щиро поважала свекруху, але навіть подумати не могла, яку велику частину займала свекруха у їхньому житті. Після її смерті, Маряні треба було вливатись у всі хатні справи і виховання дітей.
Сестричка ж ніколи не уявляла собі, скільки це затрачає часу та сил. “Після того, як я поприбираю всю хату, приготую їсти та перевірю уроки в дітей, бажання причепуритись та красиво одягнутись пропадає”, – промовила вона.
Ще пів вечора ми згадували свекруху, як її не вистачає зараз і що тепер стало дуже важко. Я ж запропонувала свою допомогу і сказала, що можу час від часу забирати дітей до себе, на канікули, аби вони з чоловіком могли трішки побути вдвох.
Полюбити свекруха як другу маму – неабияка рідкість… Щиро рада, що у моєї сестри був саме такий приклад, але дуже жаль, що вона так рано пішла із життя.
Як гадаєте, можливо побудувати такі стосунки зі свекрухою, чи це була історія одна із тисячі?
