Моя мама виховувала мене сама. Батько залишив нас, коли я була маленькою. Довелося молодій жінці на собі економити, аби прогодувати і забезпечити усім необхідним доньку.
Коли я виросла, то прекрасно розуміла, що зобов’язана віддячити матері за все, що вона для мене зробила. Я гарно вчилася, здобула престижну професію, тож знайти високооплачувану роботу для мене не було проблемою.
Тільки от ні гривнею з власної зарплати я не розпоряджалася. Усіма моїми коштами користувалася мама.
Як тільки на роботі видавали зарплату, я віддавала її матері у повному обсязі. Лише тоді вона ділилася зі мною так званими кишеньковими грошима, які я витрачала на проїзд і обід.
Мама вірила, що цього мені достатньо. А я навіть не мала можливості сходити в кафе з подругами, бо тоді довелося б зайвий раз вимолювати в неї частину моєї ж зарплати.
Я не хотіла ображати найріднішу людину, тому мовчала і все терпіла, навіть те, що мама вихвалялася перед сусідами, що виховала собі доньку так, що тепер може розпоряджатися її грошима як вважає за потрібне, мовляв, вони й так належать їй.
Мені було прикро це чути, бо складалося таке враження, ніби без мами я нічого в тому світі не вартую.
Добре, що я зустріла Назара, який переконав мене в тому, що це далеко не так.
Він розумів, що з матір’ю мені живеться несолодко, тож після кількох місяців зустрічань запропонував мені переїхати до нього.
Все було б чудово, якби я не сиділа в коханого на шиї. Він й так усе сам сплачує, та ще й на мої витрати мені щедро грошей дає.
Але хіба я мала дитина? Я, до речі, солідно заробляю і не маю потреби в тому, аби чоловік мене забезпечував.
Якось наважилася на відверту розмову з мамою. Усе їй пояснила і запропонувала, що від цього часу розпоряджатимусь своїми коштами сама, а їй, звісно, буду допомагати.
Вона так розгнівалася на мене, що ладна була гнати мене з рідного дому в три шиї. Сказала, що цього ніколи не буде, відібрала зарплатну картку, яку мені видали на роботі і сказала більше цієї теми ніколи в житті не піднімати.
На останок вона ще й звинуватила Назара в тому, що це він налаштовує мене проти рідної матері, мовляв, хоче й сам використати мене, а потім викинути на вулицю.
Цього я вже не могла стерпіти. Попросила подругу оформити мені новий картковий рахунок, на який я зможу перераховувати свою зарплату. В мами не хотіла відбирати стару картку, бо розуміла, що надсилатиму неї немаленьку частину своїх заробітків.
Коли мама зрозуміла, що на картці не вся моя зарплата, образилася до смерті.
Я намагалася усе їй пояснити, але марно. Найрідніша для мене людина вже встигла до того моменту розповісти усім сусідам про те, як негарно я з нею вчинила: потрапила під вплив чергового альфонса і залишила рідну матір без копійки.
Тепер усі мешканці будинку дивляться на мене вовком, коли я вкотре приходжу до мами, надіючись на примирення.
Я намагаюся налагодити стосунки з матір’ю, познайомила її з Назаром. Він щоразу дарує їй коштовні подарунки, та й я грошима допомагаю. Шкода, що мама так і залишилася до мене холодною і байдужою.
Чи зміниться це колись? Гадки не маю. Тепер навіть не розумію, чи правильно я вчинила…
Чи підтримуєте ви головну героїню?
