Марії виповнилося тільки 13 років, коли вона стала круглою сиріткою. Родичі всіляко її підтримували, однак відмовилися прийняти дівчинку у родину. Наприклад, тітка Олена (сестра мами) сказала на похоронах, що у неї і так троє дітей малих на шиї та не хоче зайвий рот годувати. А з татовим братом вони навіть не спілкувалися. Здається, що він навіть не знав про втрату. Словом, всі відмовилися від дівчинки та щоразу знаходили нові відмовки. Ніхто не хоче взяти сироту.
Дівчинку прилаштували в дитячий будинок. Її підселили в кімнату до трьох дівчаток. Дві з них були її ровесницями, а одна на два роки старша. Сусідки по кімнаті сказали їй, що старша дівчинка скоро переїде в іншу кімнату. Нові знайомі влаштували Марії екскурсію по притулку: показали їдальню, бібліотеку, кімнату відпочинку. Вони не цікавилися, чому дівчинка потрапила сюди і де її батьки. Дівчинці важко було відповідати на такі питання. Як тільки зачіпалася ця тема, очі сироти наливалися сльозами, а голос починав зрадливо тремтіти.
Через деякий час прийшла вихователька Ольга Степанівна і покликала дівчинку їсти. Обід уже закінчився, а Марія з ранку нічого не їла. Через місяць дівчинка освоїлася в притулку. Дитбудинок почав їй навіть подобатися. Дівчаток іноді відпускали одних на прогулянку по місту. Безсонні ночі Марії закінчилися, і вона майже перестала лити сльози за батьками. Якось дівчатка старші почали сміятися над нею.
– Від тебе родичі відмовилися, тому що ти страховище! Ха-ха-ха!
– Це не так, – розплакалася Марія, – вони потрапили в автокатастрофу.
– Вони втекли від тебе, аби не бачити твоє обличчя, – не заспокоїлися дівчата.
– Ні, вони загинули! – плачучи, кричала Марія. Вона розплакалася ще голосніше, більше вона нічого не пам’ятала.
Дівчина відкрила очі, на її ліжку поряд з нею сиділа медсестра і одна з подружок.
– Як самопочуття? Нічого не болить? – запитала медпрацівник.
– У мене сильне запаморочення, – тихо сказала Марія.
– Це нормально, ти голову сильно забила, коли впала від втрати свідомості, – ласкаво сказала жінка і погладила її рукою по голові.
– Пам’ятаю, що я плакала, – сказала дівчинка.
– Лежи, відпочивай. Тобі поки не можна вставати, – йдучи, сказала медсестра. Перед сном до них в кімнату прийшли кривдниці Марії.
– Пробач нам, ми не хотіли тебе образити, і не думали, що так станеться, – винувато промовила одна з них.
– Нічого страшного, – промовила Марія.
– Як тебе звати? – запитала друга дівчинка.
– Марія.
– Ти пробачила нам? Ми не зі зла, ми просто хотіли пожартувати, адже ми не знали про твоє горе, – сказала перша дівчинка.
– Я вам пробачила.
Через кілька днів самопочуття Марії покращилося, і медсестра дозволила їй вставати. Насамперед вона попрямувала в бібліотеку, щоб почитати книгу. Там до неї підійшла одна з дівчаток, які приходили вибачатися.
– Привіт, я приготувала тобі подарунок, – сказала вона.
– Який? – запитала Марія.
– Я підгледіла у твоїй особистій справі, що у тебе є рідний дядько. Ми з дівчатами переписали його адресу, і відправили йому листа, все розповіли про тебе. Він відповів, що був не в курсі того, що сталося, і найближчим часом приїде і забере тебе до себе.
– Це правда? Дядько Сашко мене забере? – заусміхалася Марія.
– Так! – впевнено відповіла дівчинка.
Дівчинка тепер жила в очікуванні заповітного дня, коли дядько Сашко нарешті приїде за нею. Якось вранці, в кімнату зайшла Ольга Степанівна і повідомила:
– Маріє, до тебе приїхали.
– Хто?
– Ходімо зі мною, побачиш, – загадково сказала вихователька. У цьому чоловікові дівчинка одразу впізнала улюбленого дядька. З криком «Сашко!» вона побігла його обіймати. Він міцно обійняв племінницю, потім відсторонив і почав її розглядати.
– Як же ти виросла, Марічко ! – захоплювався дядько Сашко, – біжи за речами, ми з тобою їдемо.
Дівчинка, у нестямі від щастя, мчала в кімнату збирати свої пожитки. Вона розцілувала подружок і побігла до довгоочікуваного дядька. Але на половині шляху, розвернулася і побігла в кімнату до старших дівчаток.
– Дуже дякую тобі! – обіймаючи колишню кривдницю, сказала Марія.
– Ти їдеш кудись? – дивлячись на сумку дівчинки, запитала вона.
-Так. Приїхав мій дядько, ми так давно не бачилися. Тепер у мене є родина. Нарешті я не буду сама! – радісно крикнула дівчинка.
Тоді вона спала у великій квартирі. Тітка тепло прийняла дівчинку у родину.
А ви б змогли прийняти додому сироту?
