Марії виповнилося тільки 13 років, коли вона стала круглою сиріткою. Родичі всіляко її підтримували, однак відмовилися прийняти дівчинку у родину. Наприклад, тітка Олена (сестра мами) сказала на похоронах, що у неї і так троє дітей малих на шиї та не хоче зайвий рот годувати. А з татовим братом вони навіть не спілкувалися. Здається, що він навіть не знав про втрату. Словом, всі відмовилися від дівчинки та щоразу знаходили нові відмовки. Ніхто не хоче взяти сироту.
Дівчинку прилаштували в дитячий будинок. Її підселили в кімнату до трьох дівчаток. Дві з них були її ровесницями, а одна на два роки старша. Сусідки по кімнаті сказали їй, що старша дівчинка скоро переїде в іншу кімнату. Нові знайомі влаштували Марії екскурсію по притулку: показали їдальню, бібліотеку, кімнату відпочинку. Вони не цікавилися, чому дівчинка потрапила сюди і де її батьки. Дівчинці важко було відповідати на такі питання. Як тільки зачіпалася ця тема, очі сироти наливалися сльозами, а голос починав зрадливо тремтіти.
Через деякий час прийшла вихователька Ольга Степанівна і покликала дівчинку їсти. Обід уже закінчився, а Марія з ранку нічого не їла. Через місяць дівчинка освоїлася в притулку. Дитбудинок почав їй навіть подобатися. Дівчаток іноді відпускали одних на прогулянку по місту. Безсонні ночі Марії закінчилися, і вона майже перестала лити сльози за батьками. Якось дівчатка старші почали сміятися над нею.
– Від тебе родичі відмовилися, тому що ти страховище! Ха-ха-ха!
– Це не так, – розплакалася Марія, – вони потрапили в автокатастрофу.
– Вони втекли від тебе, аби не бачити твоє обличчя, – не заспокоїлися дівчата.
– Ні, вони загинули! – плачучи, кричала Марія. Вона розплакалася ще голосніше, більше вона нічого не пам’ятала.
Дівчина відкрила очі, на її ліжку поряд з нею сиділа медсестра і одна з подружок.
– Як самопочуття? Нічого не болить? – запитала медпрацівник.
– У мене сильне запаморочення, – тихо сказала Марія.
– Це нормально, ти голову сильно забила, коли впала від втрати свідомості, – ласкаво сказала жінка і погладила її рукою по голові.
– Пам’ятаю, що я плакала, – сказала дівчинка.
– Лежи, відпочивай. Тобі поки не можна вставати, – йдучи, сказала медсестра. Перед сном до них в кімнату прийшли кривдниці Марії.
– Пробач нам, ми не хотіли тебе образити, і не думали, що так станеться, – винувато промовила одна з них.
– Нічого страшного, – промовила Марія.
– Як тебе звати? – запитала друга дівчинка.
– Марія.
– Ти пробачила нам? Ми не зі зла, ми просто хотіли пожартувати, адже ми не знали про твоє горе, – сказала перша дівчинка.
– Я вам пробачила.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Через кілька днів самопочуття Марії покращилося, і медсестра дозволила їй вставати. Насамперед вона попрямувала в бібліотеку, щоб почитати книгу. Там до неї підійшла одна з дівчаток, які приходили вибачатися.
– Привіт, я приготувала тобі подарунок, – сказала вона.
– Який? – запитала Марія.
– Я підгледіла у твоїй особистій справі, що у тебе є рідний дядько. Ми з дівчатами переписали його адресу, і відправили йому листа, все розповіли про тебе. Він відповів, що був не в курсі того, що сталося, і найближчим часом приїде і забере тебе до себе.
– Це правда? Дядько Сашко мене забере? – заусміхалася Марія.
– Так! – впевнено відповіла дівчинка.
Дівчинка тепер жила в очікуванні заповітного дня, коли дядько Сашко нарешті приїде за нею. Якось вранці, в кімнату зайшла Ольга Степанівна і повідомила:
– Маріє, до тебе приїхали.
– Хто?
– Ходімо зі мною, побачиш, – загадково сказала вихователька. У цьому чоловікові дівчинка одразу впізнала улюбленого дядька. З криком «Сашко!» вона побігла його обіймати. Він міцно обійняв племінницю, потім відсторонив і почав її розглядати.
– Як же ти виросла, Марічко ! – захоплювався дядько Сашко, – біжи за речами, ми з тобою їдемо.
Дівчинка, у нестямі від щастя, мчала в кімнату збирати свої пожитки. Вона розцілувала подружок і побігла до довгоочікуваного дядька. Але на половині шляху, розвернулася і побігла в кімнату до старших дівчаток.
– Дуже дякую тобі! – обіймаючи колишню кривдницю, сказала Марія.
– Ти їдеш кудись? – дивлячись на сумку дівчинки, запитала вона.
-Так. Приїхав мій дядько, ми так давно не бачилися. Тепер у мене є родина. Нарешті я не буду сама! – радісно крикнула дівчинка.
Тоді вона спала у великій квартирі. Тітка тепло прийняла дівчинку у родину.
А ви б змогли прийняти додому сироту?
Застосування сухої гірчиці від шкідників на городі. Простий та дієвий засіб
12 цікавих фактів про підсвідомість людини, які вас здивують
Наношу це під очима – до ранку жодної зморшки. Хороший ефект після першої процедури
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Смачні та пишні млинці на молоці, за бабусиним рецептом
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Відчуваючи різкий біль внизу живота я вирішила вийти назовні, і йти по трасі в надії, що машини мене помітять
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
