З чоловіком ми розлучилися через його зраду. Я вирішила почати життя з нового листа і втілити свою давню мрію – купити власний будинок в селі. Через те, що грошей у мене не було я вирішила поїхали на роботу за кордон. Мої діти вже дорослі та забезпечені. А наша квартира, щоб не пустувати здалася в оренду. А гроші діти собі ділять між собою, зайвою копійка ніколи не буде.
Влаштуватись на роботу мені допомогла подруга. Вона вже багато років жила в Польщі, розказала мені все, що треба і допомогла переїхати. Там я познайомилась зі Стефаном. Чоловік був старшим на 8 років. Таку добру людину тепер рідко зустрінеш, шкода, що овдовів. Він часто зустрічав мене після роботи. Розповідав цікаве про своє місто і родину. Його діти теж були дорослими, і він так само жив один.
Одного дня я дізналася, що вагітна. Це було таким сюрпризом, що я спочатку не повірила. Але чи варто розповідати про це Стефану?
Його радості не було меж. Він одразу вмовляв залишитися жити з ним та ростити дитинку разом. Від його слів мені стало дуже тепло на душі. Мене охопила така радість і спокій. Може так дійсно мало бути, може це моя доля?
Але як же моя мрія, мій будинок – причина мого перебування тут. Як відреагують його і мої діти? У нас все-таки 8 років різниці, а ми вже не молоді. Боюся говорити своїм дітям, ще подумаю як це донести до них. І чи приймуть мене з дитиною рідні Стефана, все ж я зовсім чужа людина, ще й з іншої країни.
Голова просто кипить від кількості думок. Як тут обирати? Я люблю Україну, все там знаю і буду почуватися в безпеці. Там я маю квартиру та і рідні завжди допоможуть. І я достатньо заробила, щоб самостійно поставити дитину на ноги. Але я вже давно не була такою щасливою, як поруч зі Стефаном. Можливо варто залишитись тут?
То яке майбутнє обере для себе жінка? Чому іноді так важко зробити правильний вибір?
