Професія медбрата мені завжди була до душі, тож навіть нічні зміни мене ніколи не бентежили.
Одного вечора було по-особливому весело у приймальному відділенні, де я й мав чергувати.
Привезли жінку, на вигляд їй було не більше 40 років. Вона була такою п’янючою, що не могла встояти ані хвилини на своїх двох.
Спершу мені стало її шкода, але потім наша “пацієнтка” почала поводити себе дуже непристойно. Чіплялася до мене, навіть лізла цілуватися. Увесь персонал відбивався від неї, як тільки міг, але нікому так і не вдалося вгамувати дебоширку.
Виштовхати її в плечі ми просто не могли, обов’язок не дозволяє! Тим паче, вона скаржилася на різкий біль у животі. Ми всі чудово розуміли, що могло стати його причиною, але список необхідних аналізів і процедур ми повинні були зробити.
Все було б нічого, якби пацієнтка була з нами згідна. Вона кричала, благала про допомогу, але як тільки до неї наближався будь-хто зі стетоскопом – влаштовувала істерику і починала трощити усе лікарняне приладдя, яке потрапило їй під руки.
Тоді мені в голову прийшла чудова ідея!
Я знав, що тієї ночі черговий лікарем була наша Любов Сергіївна. Її у лікарні знають усі, бо не помітити таку жінку складно. Чому? Її ріст близько 1.90 метра, а ще вона виглядає дуже мужньо, як дивно це би не звучало. Сама розповідала мені, що в минулому займалася боротьбою.
Попри такий грізний зовнішній вигляд, вона найдобріша людина, яку мені колись довелося зустрічати, до того ж – кращого хірурга за неї я не знав у цілісінькій області.
Я зателефонував їй на робочий телефон, а вона сонним голосом пробурмотіла:
– Що там уже знову трапилося?
Десь годину тому вона провела складну операцію, яка тривала більше 5-ти годин, тому лягла трохи відпочити в ординаторській.
– Любове Сергіївно, ви нам потрібні у приймальному пункті.
– Добре, зараз буду, лише тільки стетоскоп свій візьму.
За кілька хвилин чергова лікарка вже стояла поруч з п’яницею і розпитувала, що саме її турбує, де болить.
Та коли пацієнтка поглянула на халатик Любов Сергіївни, на якому виднілося кілька крапель крові, їй одразу стало значно краще. Вона скочила з місця на рівні ноги і кинулася навтьоки.
Наша рятівниця повернулася до мене і, потягуючись, злісно спитала:
– То це для цього ти мене розбудив?
Та я не міг їй відповісти, бо залився гучним сміхом так, що ледь не луснув.
– Що таке? Чому смієшся? – питала Любов Сергіївна, не розуміючи, що відбувається.
На її шиї замість стетоскопу висіла зарядка до мобільного телефону. З’ясувалося, лікарка так поспішала на поміч пацієнту, що навіть не зауважила в темряві, за що схопилася.
Чи сподобалася Вам ця історія?
Фото з відкритих джерел
