Я просто терпіти не міг свою тещу, а потім я змінив своє ставлення до неї

Шість років тому я женився із Соломією. Ні, це зовсім не історія про невдалий шлюб, коли з роками ти розумієш, що вибрав не той шлях і не ту людину. Якраз таки з дружиною мені дуже навіть пощастило Вважаю так і досі. Ми разом пройшли багато і зараз виховуємо двох спільних діток.

Живемо в достатку. У мене власний автосервіс. Жінка займається манікюром, стрижками та візажем.

І, здавалося б, для чого тоді взагалі починати цю оповідь, якщо все так прекрасно.

А тому, що єдиний мінус таки був. Це я про свою тещу. Я навіть голос її терпіти не можу, не те щоб присутність.

Щоразу, коли Соломія попереджала про візит її матері, я намагався піти з дому. Шукав сотні відмовок і тисячі справ, тільки б не натрапити на маму дружини. А ось візити Антоніни Степанівни без попередження були для мене неабияким стресом.

Соломія моєї нелюбові до неньки не розуміла. Часто ображалася на мене через це. Дарма, що моєї неприязні не помічала сама теща.

Жінка ніколи мені не грубила, не ображала мене. І ви запитаєте, у чому тоді полягала причина нелюбові до неї? А я й сам не збагну. Просто вона мені не подобалася як особистість.

З часом у мене почалися проблеми з бізнесом. На ринку з’явилися сильні конкуренти й моїй компанії не було куди подітися. Довелося влізти в борги.

Коли дружина намагалася вивідати, що ж трапилося і чому я постійно такий насуплений, я тільки відмахувався. Казав, що нездужаю. Не хотів тривожити Соломію.

А далі кредитори взагалі поставили мені умову: або я віддаю всі гроші, або вони зруйнують бізнес. Тоді я й справді не знав, що мені робити.

Того вечора я повернувся додому пізно. Дружини вдома не було, зате теща доглядала за молодшою донькою.

Я привітався і пішов в спальню.

– Ти можеш дурити мою доньку, але не мене. Я ж бачу, що щось сталося. Ми ніколи особливо не комунікували, але я хочу тобі допомогти,- до кімнати ввійшла теща.

Я був у відчаї, тому перечити не став. Просто розповів жінці всю правду.

– Гаразд, я допоможу. Тільки Соломії ні слова. Їй зайві турботи ні до чого.

Через тиждень ми з тещею зустрілися в кафе.

Жінка принесла мені чималеньку суму. Її сповна вистачало, щоб погасити кредит.

Я був шокований, але допомогу прийняв. Мене тієї миті навіть не цікавило, звідки старенька дістала такі гроші.

Відтоді бізнес довелося будувати з нуля.

З часом справи почали поліпшуватися. З тещею ми все одно бачилися рідко, навіть попри все. що вона для мене зробила.

Потім я дізнався, що Соломії матір відзвітувалася перед від’їздом. Вона начебто до рідні поїхала. Хоча ні я, ні Соломія про таких ніколи не чули.

Я вирішив дізнатися, що ж теща задумала насправді. Того ж дня приїхав до її квартири. І подзвонив у двері. Відчинили мені геть незнайомі люди. На запитання, що вони роблять у домі моєї тещі, вони відповіли, що тепер ця квартира їхня. Вони купили її у старенької.

Тепер усе стало на свої місця.

Мені було так соромно.

А сусідка, яку я перестрів у під’їзді розповіла, що матір моєї Соломії подалася в будинок для пристарілих.

Я одразу кинувся туди.

– Спасибі вам за все! Збирайтеся, ми їдемо додому,- сказав я їй, як тільки отримав змогу побачити.

Хіба я міг вчинити по-іншому? Ця жінка зробила для мене неможливе. Тож тепер була моя черга віддячити їй сповна.

Що думаєте про вчинок тещі?

Чи змогли б вчинити так само на її місці?

Ivanna

Популярне