Мій син пішов від дружини й сина кілька місяців тому. Здавалося, я мала бути на його боці. Але невістка мені якась ближча, хоча мої рідні та друзі переконують, що вона лише використовує мене. Знайде собі другого чоловіка і забуде усе, чим я їй допомагала.
Я не знаю хто правий у цій ситуації, але вже як є. Я сама розлучена і сина ростила без батька. Тепер картаю себе за виховання сина, напевно щось робила не так, раз він повторює наші помилки. Від батька він не те, що ніяких подарунків не отримував, той не з’являвся взагалі, а про аліменти я мовчу.
Вони познайомилися 5 років тому. Віка приїхала з іншого міста на навчання, а вони зустрілися у парку. Одружилися і переїхали на орендовану квартиру. Спочатку я не дуже прийняла її, та і вона не вважала мене рідною мамою. Але сварок між нами ніколи не було.
До їхнього спільного життя я не втручалась. Вони дорослі, самі знають, як хочуть для себе. Тим більше на це у мене не було часу. Я багато працювала. Ми бачились не часто. Ходили то до мене пообідати на вихідних, то я до них, говорили про щось загальне. Так ми й жили.
Через 3 роки після весілля у них народився син Іван. Невістка сиділа в декреті, а мій син працював. Поволі вони хотіли оформити іпотеку. Вже гроші почали відкладати, але з часом щось ті розмови були все рідше. Одного дня мій Олег прийшов і зізнався, що хоче подати на розлучення. Тоді його було майже 3 роки.
– Я не маю почуттів до неї. І життя наше якесь не таке. – Коротко відрізав син. – Скоро вона зможе повернутися на роботу і я піду. Не треба мене переконувати. Ні у мене немає другої. Я вже все вирішив, це лише моя справа.
Та це була брехня. Внук почав ходити у садочок. Невістка влаштувалася на роботу, а син подав на розлучення. Насправді у нього була інша жінка. Це стало відомо, коли я спитала де він збирається далі жити.
– Ти впевнений, що Віка справиться з дитиною, це ж гроші потрібні на житло і продукти.
– Та я буду виплачувати їй аліменти, по закону все. Моя майбутня дружина теж вагітна, тому багато платити не вийде. А якщо їй буде заважко, вона може повернутися до батьків, там її частка квартири та з дитиною допоможуть.
Рішення сина я не підтримала. Потім спитала у невістки, що вона збирається робити.
– У цій квартирі жити не будемо, дорого. Я знайшла дешевший варіант. До батьків не повернусь. Там ще брат живе і лише 2 кімнати, на нас просто не буде місця. Та і роботи я там не знайду. Тим більше Іванко вже почав ходити тут в садок.
Так і сталося. Невістка поміняла житло, але воно було ще далі ніж попереднє. Я інколи дзвонила їй, розпитувала про Іванка. Якось я вирішила навідати їх. Хотіла купити курточку і штанці, то була осінь. Набрала її, спитала розмір, ще брат дав деякі речі зі свого внука, взяла їх, щоб теж поміряв, раптом підійдуть. Тож я всі речі зібрала, домовилась з Вікою і приїхала.
Вона не дуже радо мене зустріла. Я її розуміла. З сином розійшлася, бабуся побачила внука лише за кілька місяців. Син дотримав слова і виплачував їй аліменти. Та я не здогадувалась яка там сума.
Ми присіли за стіл на кухні. Іванко якраз обідав, і я не збагнула одразу, що він їв. Це був суп, але майже без нічого. На моє здивування невістка пояснювала, що грошей не вистачає. М’ясо вони рідко можуть собі дозволити й що сьогодні всі гроші пішли на оплату квартири. А зарплата за кілька днів.
Я не втрималася і вибігла в магазин. Та після почутого сльози самі покорилися по щоках. Мама в дитинстві дражнила мене таким супом, коли я не хотіла щось їсти. Пам’ятаю гостювала в дитинстві у бабусі. Часи були складні, важко було жити. Ще й дітей багато і треба чимось годувати. То вони супом з простої капусти обідали й навіть ніхто не заперечував, такі голодні були та добавки просили.
Я заспокоїлась і пішла накупила продуктів. Невістка гордою була. Не хотіла брати пакети.
– Це внукові. – Вмовляла я її. – Навіть не починай сперечатися зі мною, бери усе!
З того дня я їм допомагаю. У мене гроші є, пенсія приходить і зарплата є, тож мені не треба багато. А синові вирішила поки не розказувати це. Та якось він гуляв з Іванком і син все розповів. Що я частину за квартиру заплатила і на продукти даю гроші.
Син розгнівався.
– То моїй дочці дешеві іграшки, а колишню невістку обсипаєте грошима? Щоб я цього більше не чув!
– Не обсипаю, це щоб твій син мав де жити та білою юшкою не обідав. Ти забезпечуєш свою дружину, ви ні в чому собі не відмовляєте. А в неї тут нікого немає, лише я частково можу допомогти.
Син продовжував стояти на своєму. Але я не можу просто закрити на це очі. То мій рідний внук і я відчуваю певну відповідальність за нього. Сина не збираюся переконувати, якщо буде ображатися – нехай. Сама винна в тому, яким його виховала. І не зважаючи, як далі складеться доля буду йому допомагати.
Чи зрозуміє син рішення мами? Чи зможуть вони поладнати в майбутньому?
