Я сиділа на лавочці в парку і гірко плакала, не розуміючи, за що мені все це?

Я виросла у дитячому будинку. Навіть не пригадую, як виглядали мої батьки. Знаю, що вони залишили мене на порозі будинку разом з запискою, де була вказана дата мого народження. Мені було важко там жити, постійно ображали мене. Однак, щовечора я дивилася у вікно та чекала матусю. Хотіла, щоб вона нарешті прийшла та забрала мене додому.

На всіх аркушах у зошиті малювала матусю, бачила її уві сні. Вона щиро посміхалася та обіймала мене, а ще тримала у руках квіти. Але ніхто не приходив. Чомусь всі забирали інших хлопчиків та дівчат, а я все ще стояла біля вікна й сподівалася там побачити її. 

Як тільки виповнилося 18, то вигнали геть. Я працювала на заводі інженером та прибиральницею. Добре, що від держави отримала невелику кімнатку в гуртожитку. З сусідами мені не пощастило – випивали під вікнами, щовечора кричали. Чула, як плакали їх дітки. Одного вечора я повернулася додому та ледь не втратила свідомість від побаченого – замок був зламаний, всі речі валялися на підлозі. Виявилося, що це все сусіди, у яких не було грошей на випивку та вирішили пограбувати мене. Швидко викликала поліцію. Але ніхто не приїхав. 

– Ти думаєш, що це ми все зробили? Безсоромна! Та ми порядні люди – сказала сусідка, яка тримала у руках порожню пляшку з-під горілки. 

– Ану забирайся геть, інакше я тебе зараз зі сходів спущу!  – кричав чоловік. Я злякалася та побігла на двір. 

Сіла на лавочку у парку, який був неподалік та почала гірко плакати. Раптом до мене підбігла маленька собачка та радісно махала хвостиком.

– Донечко, а ти чому тут сама сидиш та плачеш? Що трапилося? – сказала старенька бабуся. Здається, що вона гуляла з тваринкою у парку.

Я не могла більше мовчати. Вона присіла біля мене та ніжно обійняла. Так стало тепло на душі та радісно. Розповіла про ситуацію з сусідами та про дитинство у будинку. 

– Ох, шкода тебе. Ходімо, я тебе пригощу смачненькими домашніми пиріжками з яблуками. Я живу неподалік. Не відмовляйся, інакше я ображуся – засміялася старенька.

У її квартирі було дуже затишно. Налила мені теплого чаю, а таких пиріжків я ніколи у житті не пробувала. З’їла всі до останнього, бабуся мило посміхалася, а її песик Пушок облизував мені руки. Тоді я залишилася у неї на ніч, адже боялася йти додому. 

– Я живу тут сама. Крім Пушка у мене нікого нема. Чоловіка давно не стало, а дітей не було. Ти приходь до мене у гості при нагоді – попросила пані Галина. 

Наступного ранку ми пішли з нею до поліції, адже там працював її знайомий друг. Написала заяву та чоловік пообіцяв, що особисто розбереться з сусідами. Відтоді я щовечора після роботи йшла до старенької. Приносила її улюблені цукерки та про Пушка не забувала також. Або ж пані Галина з собачкою зустрічали після роботи та ми разом гуляли у парку. Я сприймала жінку як рідну бабусю. Так добре на душі було, коли вона мене обіймала.

Декілька місяців тому бабуся зламала ногу, коли гуляла з Пушком у парку. Я не могла кинути стареньку та стала у неї ночувати. А потім бабуся взагалі запропонувала переїхати, мовляв, разом буде веселіше жити. Допомагала їй у господарстві, вигулювала песика та готувала їсти. Одного вечора бабця показала мені документи:

– Я переписала на тебе цю квартиру. Ти мені тепер як рідна онучка. Хочу, щоб ти тут далі жила, адже тепер не уявляю, як буду без тебе! 

Мені було дуже приємно. Я міцно обійняла бабусю. Здається, що у мене з’явилася справжня родина – старенька бабуня та Пушок. 

У пані Галини є невеличка дача за містом. У травні вона вирішила на ціле літо переїхати туди, мовляв, чисте повітря, ліс неподалік й там всі її друзі живуть. 

– Я попросила нашого сусіда Вадима допомогти з переїздом. 

Вадим був дуже красивим хлопцем. Часто бачилися у під’їзді, він допомагав мені приносити продуктові пакети додому та мило розмовляв. Він мені дуже подобався та і я не була йому байдужою. А бабуся вирішила взяти справу у свої руки. 

Тоді ми разом поїхали на дачі. Вадим наколов дрова для комину, а ми приготували смачну вечерю. Соромилася навіть подивитися на чоловіка. 

– Ой, я піду з Пушком до сусідки, залишу вас тет-а-тет  – сказала пані Галина. 

Ми залишилися наодинці. Було трішки ніяково, тому я удала, що дивлюся у вікно, ніби побачила щось цікаве. 

– Не ховай від мене свого погляду. Знаєш, я давно хотів тобі зізнатися, але боявся, що ти будеш проти… Словом, ти мені давно подобаєшся. Ще й першої зустрічі, коли побачив тебе з бабусею у парку. 

Я міцно обійняла хлопця. Через декілька місяців ми одружилися. Бабуся віддала мені свою квартиру, адже хотіла на старості років пожити на дачі за містом. Скоро у нас має народитися первісток. 

Ніколи б не могла уявити, що одна випадкова зустріч здатна перевернути все моє життя з ніг на голову. Тепер у мене є родина – справжнє щастя. 

А що для вас є справжнім щастям?

Daryna
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector