Так склалося, що у мене за життя не було своїх діток, проте я маю дуже хорошу племінницю, яку просто обожнюю, бо вона замінила мені рідну дитину. Оксанка лікар і зараз живе в іншому місті, але частенько навідується до мене.
Мені вже за 60, тому мене можна навіть осудити, що так пізно одружилася.
Та моя історія така:
Мені довго не виходило вийти заміж, а як одружилися, то у шлюбі пожили всього лиш 10 років і розійшлися.
Добре, що у мене була Оксаночка, яку я виховувала у своїй однокімнатній квартирі, а потім дівчинка виросла, встипила до столичного медичного університету, вивчилася, стала жити там.
А я, я що, весь цей час жила сама, та зараз знову закохалася. Він старший від мене на 15 років, але у цьому нема біди, бо він теж давно вже розлучився. Жив він у однокімнатній квартирі, як і я.
Вирішили, що хочемо одружитися, бо разом нам було дуже добре.
Чоловік постійно піклувався про мене, тому я і розтанула у його опіці та у своїх почуттях.
Де ж я могла себе стримати, я ж жінка, якій потрібні такі почуття, тим паче, що раніше і близького такого не знала у житті.
У Степана в житті все трішки інакше було. Він чесно розповів про те, що має донечок, а в одної з них дуже противний та важкий характер, проте це дочка і не любити її просто не можливо.
Його Олі 36 років, вона теж заміжня і навіть має дитинку – хлопчика. Живуть вони з колишньою жінкою Степана.
У парі ми вирішили, що хочемо жити разом, тому і подумали, що потрібно продати якусь одну із наших квартир, але потім подумали, що можна просто виміняти дві однокімнатні на одну трійку.
Так і зробили.
Нарешті, я почала вільно жити, насолоджуватися життям, хоча б на пенсії.
Та не було б все так добре.
Ольга раптово згадала про існування свого татка.
Приїхала вона без своїх рідних, сказала, що тут проїздом, а до тата так просто, навідатися захотіла.
Я чула, як дівчина переконувала свого батька тому, що я йому зовсім не потрібна, що краще б вони продали мою квартиру, а жили б у його, що так вигідніше. Одним словом, вона все говорила про гроші і взагалі не цікавилася, як ми живемо.
Мені стало так прикро, адже, коли її тато був дуже хворим, ніхто не приїздив навіть навідати його. Поруч була тільки я і моя Оксана.
А зараз що? Якась Ольга буде розповідати, що потрібно робити?
Мала б совість. Коли Степан розлучився, то для своєї сім’ї залишив машину і розкішну трикімнатну квартиру у центрі міста!
Та все ж, мені потрібно було перебороти себе та бути з нею люб’язною, аби не образити свого коханого.
Поїхала, але все одно не давала спокою. Телефонувала, писала і казала, що вже не може жити з мамою, що хо переселитися з сім’єю до свого батька.
І ось тут розпочалися проблеми.
Ми вперше зі Степаном думали зовсім інакше.
Степан зрадів, як дитина такій новині, а я ні.
У мене чуйка на поганих людей, а коли біля мене Ольга, то вона просто вибухає!
Я впевнена, що Ольга просто хоче отримати у спадок нашу з чоловіком квартиру. Ну не може вона так раптово захотіти бути зразковою донькою.
А як буде мені? Вона мене зі світу цього в інший пережене.
І як про це розказати Степану? Як його не образити?
Думаю, що все ж з квартирами зробили ми не надто розумно.
Що я залишу у спадок своїй Оксаночці?
Та ще й питання у тому, як мені жити з чужою донькою, чужим внуком і його батьком?
