Я вже міцно спав, коли раптом почув голос мами, якої немає вже 5 років

Десять років тому зі мною трапилася історія, яку я не можу забути до сьогоднішнього дня.

Ми з другом влаштували собі відпочинок і поїхали на риболовлю. Вирішили, що потрібно втекти від міської метушні і насолодитися природою.

Неподалік є річка. Сама по собі вона швидка, але ми знали точку, де течія спокійна. Щоправда, спускатися туди потрібно було зі стрімкого схилу, але нас такі труднощі не лякала. А через те, що ми часто рибалили, то змайстрували собі перила уздовж стежки.

Намети залишалися нагорі. Звідти відкривався чудовий краєвид. 

От і цього разу ми вирішили не зраджувати традиціям і відправилися на наше місце.

Улов був чудовим. Розпалили вогонь і зварили уху. Сидимо з Миколою біля багаття і розмовляємо. Атмосфера неймовірна.

Жодного алкоголю ми не вживали. Нам без нього завжди весело і цікаво.

Після вечері ми пішли в палатку.

– Дивно. У мене на душі якась тривога.

– Ти собі накручуєш. Лише поглянь, яка навколо краса і спокій. Гайда спати.

– Мабуть, ти правий.

Не встиг я добре поринути в сон, як почув, що хтось мені шепоче:

– Ваню, йдемо звідси геть.

Я підірвався на ноги. Думав, що друг виріши пожартувати наді мною. Проте він міцно спав поруч.

Тоді я спробував заспокоїтися і знову ліг. Цього разу я з впевненістю можу сказати, що до мене говорив голос матері.

– Синку, прокидайся. Забирай свого друга і йдіть звідси.

Тепер я справді налякався, адже матері не сало п’ять років тому…

Микола продовжував спати, посопуючи.

Я взяв себе в руки і ліг поруч. Як тільки заплющив очі, почув, що до мене звертається мій старший брат:

– Іване, забираємося звідси.

У голові одразу виринули спогади з дитинства. Брат завжди так кричав до мене, коли ми нашкодили і ризикували бути спійманими на гарячому.

Це стало останньою краплею. Я піднявся, розбудив Миколу і сказав:

– Біжимо звідси.

Друг спросоння не розумів, що відбувається. Зрештою, я теж.

– Куди? Навіщо? Що трапилося?

– Швидко, – почав наполягати я.

Ми зібралися, вийшли з палатки, пройшли кілька кроків і жахнулися від страшного гуркоту. Раптом на місце нашого намету впала брила зі скелі, що височіла поруч. Ми б точно не вижили, якби залишилися всередині.

На щастя, у мене в кишенях були ключі від авто. Ми сіли і поїхали додому. Дорогою я розповів Миколі про ті голоси, які чув вночі. І про те, що ні матері, ні брата немає в живих. Друг відмовлявся мені вірити.

Як не крути, щось змусило мені підвестися і вийти з палатки.

Потім я пішов в церкву і поставив свічки за матір і брата, дякуючи їм за наш порятунок. 

Я впевнений в тому, що ці голоси – не вигадки моїх фантазій. Мої рідні оберігають мене навіть на тому світі.

 Чи траплялися з вами схожі історії?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Vasylyna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector