Невістка ніколи мені не подобалась. Бідна, батьки п’ють, все село це знає. Та син не слухав мене і таки одружився. Якби ж я знала, що станеться далі — робила б усе інакше!
У нашому селі лише одна така сім’я: щодня пияцтво, сварки, бійки. Трійко дітей росло, нікому не були потрібні. Хто знає, як взагалі та малеча вижила. Односельці одяг давали, підгодовували. Грошима не допомагали, щоб батьки не забрали і не пропили.
Згодом старший Ілля поїхав на заробітки в столицю, і відтоді підтримував сестер — Ларису і Лілію. Дівчата були непогані, але що може бути доброго в такій родині.
І це ж треба, щоб саме в ту Лілю закохався мій син. Олексій статний, розумний, здобув хорошу освіту і працює фельдшером. Аби оплатити навчання мені довелося свого часу поїхати в Італію. Так і хату відремонтували, машину купили.
Мій синочок – наречений на все село, а тут раптом телефонує, щоб повідомити:
– Мамо, я хочу одружитися, закохався в Лілю, пам’ятаєш? Васеленюк?
– Васеленюк? Ти що? Це ж сім’я алкашів? Що люди скажуть? Ти знаєш, яка в неї генетика? Вона лиш грошей твоїх хоче!!! – я не стримувала емоцій, бо навіть уявити не могла, що таку невістку матиму.
Як син не вмовляв, та благословення на шлюб не дала і грошей зовсім не вислала. На святкуванні теж вирішила не з’являтися. Згодом сусіди розповіли, що весілля було скромне, в сільському клубі, готували усім селом.
Мені було прикро, та тоді все ж думала, що скоро Олексій отямиться і покине ту дівку. Цього не сталося, і вже за рік Ліля народила. Тоді вже я вислала подарунок, але налагодити спілкування не вдавалося.
Минуло шість років. Повертатися в Україну не хотілося, але за сином сумувала. Одного разу на роботі стався зі мною нещасний випадок. Впала зі сходів і зламала шийку стегна.
Італійські медики допомогли професійно, але сказали, що в гіпсі треба лежати шість місяців. І треба, щоб хтось мені допомагав. А хто ж допоможе в Італії? Ні рідних, ні близьких друзів.
Засмучена, зателефонувала синові і розповіла усе. Він відповів холодно, лишень сказав, що приїхати не може, робота. Сльози полилися з очей, але розуміла, що він досі ображений.
Минуло два дні, трохи допомагала подруга, але вона часу не мала, працювала. Та черговий раз вона прийшла не сама, поруч стояла та сама Ліля. Худенька і тиха.
– Ви мене не любите, я знаю. Олексій був проти, та я не могла вас залишити напризволяще. Трохи поживу з вами! – сором’язливо вимовила дівчина.
Я не знала як реагувати, але вигнати Лілю не могла. Та й допомога мені була вкрай потрібна. Усі пів року невістка жила у мене. Робила все: готувала, доглядала, навіть масажувала.
З часом я зрозуміла, за що її так покохав син. Такої доброї дитини на світі не знайти. Все терпить і в усьому допомагає. За ці місяці вона мені стала рідніше рідної. Донька, про яку я так мріяла колись.
Саме Ліля допомогла помиритися з сином. Тепер вони з онуком приїжджають в гості відпочивати, а я до них на Різдво. Мені страшенно соромно за свою поведінку в минулому, та я дякую Богові, що маю велике щастя — таких хороших дітей!
