Коли Марина одружилася, її бабуся мудро наказувала:
– Не балуй чоловіка від самого початку. Не показуй, що все вмієш, а привчай, щоб з тобою все робив!
Та дівчині так кортіло показати, яка вона вправна, як гарно може прибрати і як смачно приготувати вечерю. Все встигала: і на роботу піти, і вдома порядок тримати. Часом вставала на годину раніше, з роботи поспішала, щоб належне зустріти милого.
Та Юрій цього зовсім не помічав і не цінував. Поступово Марина дуже втомилася від такого режиму. Почала погано себе почувати, змарніла.
– Любий, ти не хочеш допомогти мені прибирати в суботу? Щось цей тиждень дуже важкий був.
– Що ти розказуєш? Як не прийду додому – ти все по телефону розмовляєш. Значить маєш час! А кажеш, що роботи багато.
Страшенно прикро стало жінці через оці слова. По телефону розмовляла з мамою, поки мила посуд. Аж ніяк не через те, що не мала роботи. Тоді вирішила серйозно поговорити з Юрієм.
– Я тут книжку читала про подружнє життя. І хочу запропонувати, щоб ми розділили сімейні обов’язки порівну, ми ж обидвоє працюємо.
– Що там тих обов’язків? Давай.
– Добре, тоді обирай: готуєш чи прибираєш після вечері на кухні?
– Прибираю! Що там пару тарілок.
– Прасуєш білизну чи пилососиш?
– Буду пилососити.
– Виносиш сміття чи купуєш продукти?
– Купую.
– Гаразд, давай спробуємо.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Вже на ранок після сніданку залишилася брудна сковорідка та тарілки. Чоловік вимити їх не встиг. А коли він повернувся додому, вечері не було.
– А де вечеря. Готувати, це ж твій обов’язок!
– Так я чекала, щоб ти продукти приніс, з чого готувати? Ти все купив?
– Я забув!
– Тоді йди до магазину!
– Я стомився, я ж лишень з роботи!
– Добре, йди тоді мий посуд, а я посмажу картоплю.
– Як посуд?! Ти що за весь день не вимила?
– Це твій обов’язок, чи ти забув?
Юрій страшенно розсердився. Вони посварилися і лягли спати голодні. Так минуло кілька днів, в квартирі був страшенний безлад, на кухні повно брудного посуду. В неділю Марина пішла провідати матір. А коли повернулась побачила цікаву картину.
В квартирі була чистота і порядок. На столі — смачна вечеря, вино і запалені свічки. Юрій вийшов з великим букетом троянд і сказав:
– Кохана, я дуже завинив! Пробач мені! Відтепер я буду старатися і в усьому тобі допомагати. І ніколи-ніколи не дорікатиму, що в тебе мало роботи!
Серце Марини розтануло і вони сіли вечеряти. Юрій дійсно старався. Та таких чоловіків, як він, не багато. Чи не так?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
