Павло жив у шлюбі з Анжелою вже тридцять років. У них була доросла дочка і онуки. Та мало хто знав, що насправді дочка йому не рідна. Вона була від першого чоловіка Георгія, який покинув їх, коли маленькій було всього два роки.
Все життя Анжела намагалася забути першого чоловіка, як страшний сон. А дочці сказала, що Павло і є її рідний тато. Жили вони щасливо. Квартиру віддали молодим, а самі переїхали на дачу. Ніхто не думав, що забуті жахи повернуться в їхнє життя. Допоки одного дня онука не зателефонувала Павлу:
– Дідусю, тут якийсь страшний дядько прийшов. В двері гримає і каже, що це його квартира!
Павло відразу зрозумів, що через багато років повернувся Георгій. І він добре знав, що його варто боятися. Адже перш ніж втекти, чоловік Анжели серйозно програвся в карти. Позичив великі гроші, а коли в нього вимагали віддати – напився і зарубав сокирою всю сім’ю чоловіка, який дав йому кошти. Далі сів на автобус і втік до Росії. Люди казали, що він працював там на будівництві і продовжував грати. Анжела знала все це, але вірила, що вбивця ніколи не повернеться, бо боятиметься закону.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Та виявилося, що Георгій вважав інакше. Коли Павло приїхав, душогубець сидів на лавці біля під’їзду.
– Що ти тут робиш?
– Приїхав додому. Це моя квартира, я маю на неї права.
– Вона давно не твоя, а твоєї дочки, не турбуй її, бо я поліцію викличу! Я знаю, що ти накоїв, тебе посадять надовго!
– А докази є в тебе?
– Знайду докази. Ти краще подумай, чи хочеш знову зіпсувати життя Анжелі? Як колись зіпсував?
– Я їй писав, а вона не схотіла мене знати. Ще й квартиру собі забрала.
– Ти вбивця, що ти хотів? Їдь туди звідки приїхав!
– Ти сам зараз зникнеш!
Георгій кинувся на Павла. Та раптом вибіг сусід, який працював у приватній фірмі охоронцем і скрутив злочинця. Далі приїхала поліція. Георгія заарештували. Згодом виявилося, що справу досі не закрили і докази скоєного вбивства були. Тож навряд він ще побачить білий світ. Адже зло має бути покаране!
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
Ніколи не припиняйте бути хорошою людиною через поганих людей
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Ти серйозно орендував увесь зал? – Не весь. Лише терасу. – А музиканти? – Ти ж казала, що ненавидиш “аби як”. Марина засміялась, але вже плакала. Олег став на одне коліно просто між столиками, підняв коробочку, і навіть чужі люди замовкли.
