Мені дуже подобається жити за містом. Мій будиночок розташований неподалік від лісу, тут завжди так тихо і спокійно, тож в місто я приїжджаю дуже рідко.
Останнім часом здоров’я почало мене підводити, і я вимушена частіше навідуватися до столиці. На ночівлю мене завжди готові прихистити мій син та невістка.
У них чудова і дуже простора квартира. Вони можуть собі дозволити таку розкіш, бо працюють на престижних посадах, тож зарплати у них немаленькі. Та я чужих грошей не рахую, взагалі з усіх сил намагаюся не втручатися в життя в молодої сім’ї. У них свої голови на плечах, тож не мені вказувати їм, як вони повинні жити.
Коли я вкотре приїхала в Київ на процедури, то знову навідалася в гості до Павла та Василинки.
Невістка відкрила мені двері і люб’язно запросила до столу. На честь мого приїзду молода господиня приготувала запечену курку з картопляним пюре і мій улюблений овочевий салат. Син в той час разом з дружиною наминали за обидві щоки суші. Як вони можуть це їсти – для мене справжня загадка.
Я поспішила до ванної, щоб помити руки, а після того вирішила заглянути до свого онучка. Акуратно відкрила двері, бо діти сказали мені, що малюк нещодавно заснув.
Коли я навшпиньки підійшла до колиски, мало не втратила свідомість! Ледве стримала крик, який виривався з моїх грудей, щоб не розбудити Максимчика.
У дитини в руці лежала куряча гомілка! Хлопчик солодко спав, засунувши голу кістку собі до ротика.
Я забігла до кухні зі швидкістю світла і стримувала себе з усіх сил, аби не загорланити на все горло:
– Ви збожеволіли?! Кому в голову прийшла ідея дати в руки однорічної дитини таку гидоту?
– Мамо, ну, чому ж гидоту? Це всього лише кісточка – річ створена природою. Це значно краще, ніж Максим би пхав до рота якусь пластмасову дурничку. Як іще було відучити його від брязкальця?
Я не могла підібрати слів для того, щоб описати своє обурення! Невже я так і не змогла навчити свого сина елементарним правилам гігієни і здоровому глузду?
Відверто кажучи, після побаченого мій апетит і голод як рукою зняло. Не було навіть бажання сидіти з такими безвідповідальними особами за одним столом. Я дуже хотіла викинути з рук онучка ту жахливу “забавку”, але син мені заборонив це робити.
Я не сумнівалася ні хвилини: викликала таксі і вирішила повернутися додому. Я обіцяла не втручатися в життя дітей, але підтримувати їхні божевільні ідеї не збиралася. Очі не бачать – серце не болить.
Не знаю, чи зможу тепер залишатися у дітей на нічліг, коли наступного разу приїду на процедури, бо не розумію, як можна жити під одним дахом з такими диваками.
Чи розділяєте ви думку бабусі про батьків малюка?
Як би ви відреагували, якби опинилися на місці головної героїні?
