Як сказати, що його час прийшов і він зараз сидить за ноутбуком із зупиненим серцем?

Ось і цього разу вона з’явилася без попередження. Дід чортихнувся і, не відриваючись від екрана ноутбука, сварливо сказав: «Коли вже ти навчишся дзвонити заздалегідь? Стільникові для чого винайшли? І не бреши, що номер не знаєш! Я тобі минулого разу особисто його в контакти зберіг». 

– Так, тут така справа, Кузьмич, – Смерть помітно нервувала і від цього трохи заїкалися.

– Добре, справи потім вирішу, – дід вимкнув ноутбук і підморгнув Смерті. – Пішли, чаєм пригощу! – він хвацько підхопив Смeрть під скрипучий лікоть і потягнув на кухню, не перестаючи базікати, – заманив я таки малолітку вчора до себе!

– Брешеш!

– Ось тобі хрест!

Анастасія Львівна була молодшою від Ігоря Кузьмича на три роки і він, спираючись на ці факти, цілком законно кликав її не інакше, як малолітка. Вони познайомилися в мережі на кулінарному сайті. Кузьмич розмістив рецепт борщу, а Анастасія Львівна мала нахабство поправити його, сказавши, що буряк треба варений в кінці класти, щоб колір яскравіший був.

– Так, що ви знаєте про борщ! Дівчино! ─ обуренню Кузьмича не було меж.

У цю ніч він навіть заснути не міг, придумуючи, щоб такого замутити з його кулінарних записах, щоб втихомирити цю вискочку.

І закрутилася справжнісінька битва титанів. З раннього ранку на кухні смажилося, парилося, пеклося, все це поетапно знімалося на смартфон і до вечора публікувалося на сайті з покроковим описом. Кузьмич гадав, що там за вискочка під хитромудрим ніком АЛО і уявляв собі молоденьку дівчину. А тому повчав її по-батьківськи, поблажливо.

Смерть вже давно не бачила його таким захопленим, а знайомі вони вже п’ятнадцять років …

Коли поховав Кузьмич свою Олю, любов свого життя, душу і серце своє, ─ дітей їм Бог не дав, а друзі по життю розгубилися, ось і залишився один, ─ туга його так скрутила, що він ледь не помер. Ліг на ліжко, не їсть, не п’є … Смерть його тоді ледве вмовила чаю попити солодкого, ну, як вмовила – сказала, що не забере його, поки він її чаєм не напоїв. А потім на вечерю напросилася. А Кузьмич завжди до готування пристрасть мав. Ось і закрутилося у них. Вже чим він тільки Смерть не пригощав … Ось тоді-то вона йому і порадила комп’ютер освоїти і рецепти свої в мережу викладати. Мовляв, шкода такі знання з собою в могилу нести.

А три місяці тому він натрапив на АЛО … А потім вона, на чергову його насмішку, розмістила своє фото з курником в руках. І тоді він дізнався, що вона практично його ровесниця.

– Ну, як ровесниця? Їй 78 всього – малолітка! А все туди ж, вчити мене надумала, ─ розповідав дід Смерті за черговим пирогом. – Хочу в гості її заманити. Що думаєш? Може переконаю залишитися? У неї там цілий будинок народу: дочки, зяті, онуки … А у мене хороми трикімнатні пустують. Дітлахів-то своїх вона теж не народила, та сміливіша від нас з Олею виявилася, з дитбудинку п’ятьох взяла, та всіх поодинці витримала. А з квартирами зараз сама знаєш, як туго. Ось і туляться всі у неї, хоч там і чотири кімнати, та тільки хіба ж вистачить на всіх.

Кузьмич був налаштований рішуче, аж до того, щоб розміняти свою квартиру. Їм би з Настею і однокімнатної вистачило, а діти б нехай раділи у своєму кутку. У мріях він вже давно так і зробив, залишалося тільки озвучити свій план малолітці. А хіба такі справи по скайпу вирішуються? Ось і заманив він її фірмовим рецептом плову. Так, червоніючи від хвилювання, і розповів свої плани. А вона взяла і розплакалася. У Кузьмича аж дух перехопило, коли він її сухенькі плечі обійняв, так до себе пригорнув. Таку рідну душу відчув, наче все життя разом …

– Ну, чого ти ревеш-то? – прочистивши горло, повторював він.

– Так ніхто ніколи про мене не дбав, не допомагав, – схлипувала Анастасія. – Ну, окрім дітей …

В юності хулігани жорстоко поглумилися над скромною студенткою. А вона, терзалася соромом і ганьбою, не посміла заявити на них. Тому зализувала рани на самоті, боячись навіть в лікарню звернутися. Від чоловіків відтоді трималася якомога далі, а від ніжних дотиків здригалася. Тільки через десять років змогла довіритися, так помилилася ─ одружений виявився, «Казанова». Зате вона дізналася, що дітей у неї не буде – стара травма далася взнаки. Тоді то і влаштувалася Анастасія в дитячий будинок, щоб бути ближчою до дітей.

Багато тепла і ласки вона сиріткам дарувала. А найпроблемніших собі забирала, кому глухі та хворі потрібні? А потім якось хвороби всі здолала, а Соні (глухій) апарат справили і вона навіть університет нарівні з усіма закінчила. Сім’я у Анастасії вийшла велика: три сина, та дві доньки. Старші сини свої гніздечка облаштовували ─ один в село поїхав (у нього пристрасть до фермерства виявилася), другого в Казахстан занесло, та так там і залишився, кличучи періодично матір до себе. А ось молодший, так, дві дочки з нею залишилися. Одна дочка (Сонечка) заміж вийшла ─ близнюків народила, боялася, що хлопчакам її недуга у спадок перейде, але все обійшлося ─ завзяті хулігани ростуть. А друга (Галка) в навчання вдарилася, а потім раптом завагітніла, про батька дитини не говорить, ну її ніхто і катувати не став.

─ Усіх вигодуємо! Бог завжди дасть скоринку хліба на дитя, та, на кошеня пошле, ─ заспокоювала Анастасія Галку, коли та хотіла аборт зробити.

А дочка у Галки в чотири роки проявила надзвичайну пристрасть до музики, а в п’ять уже грала найскладніші твори по пам’яті … Загалом, сім’я у Анастасії Львівни вийшла весела і багатогранна, а головне, що всі один одного підтримували і навіть не згадували, що вони не рідні. Своє щастя Анастасія в дітях отримала, а тут раптом чоловік, від якого серце незвично завмирає. До якого хочеться в плече уткнуться і плакати від щастя. До вечора проговорили вони з Кузьмичем і наважилася вона йому довіритися.

─ Я тобі такі борщі робити буду у-ух! ─ палко обіцяв Кузьмич.

Залишалося тільки розповісти дітям, так взяти у них благословення.

─ А діти-то які розумні, всі в Настасію! ─ клацав язиком Кузьмич, підливаючи чай Смерті. ─ Сказали: «Ти, мама, заслужила бути щасливою, а якщо образить тебе, то ми йому шию звернемо!» ..

А ти чого сьогодні заглянула? Скучила без мене? ─ відволікся від своїх проблем Кузьмич і глянув на Смepть.

─ Скучила, ─ сказала вона і уткнулась в чашку, попиваючи чай. 

Як сказати йому, що вона в цей раз за ним прийшла? І що він зараз сидить за ноутбуком із зупиненим серцем, посміхаючись фотографії Анастасії … Адже міг би ще пожити, в ньому сили і енергії на п’ятьох, тільки ось раптом чхнув моторчик і завмер. А на столі розривався телефон ─ Настя, немов відчувши біду, надзвонювала.

І Смерть наважилася. Нехай це в черговий раз вартує їй молодості (а такі рішення відбирали у неї красу і вона вже стала схожа на стару), але не могла вона позбавити Анастасію чоловіка. І вона обміняла ще п’ятнадцять своїх років, подарувавши їх Кузьмичу з Анастасією …

А на вулиці зароджувалася весна, вселяючи в серця людей надію і любов, разом з першими боязкими променями сонця.

Вам сподобалася ця історія?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector