Заміжня я вже 3 роки. Одразу після одруження ми з чоловіком почали жити у свекрухи. Вона особливо не перечила. Навіть сама просила заселятися у квартиру, бо прекрасно розуміла наше становище. Ми змирилися.
Згодом я народила свою першу донечку, а через 2 роки – другу. До слова, коли ми переїхали до чоловікової мами, вона одразу нас там прописала. Такий бонус дістався не тільки мені, а й моїм дітям. Спочатку спільне життя було доволі навіть спокійним. Ми зі свекрухою непогано ладнали, підтримували одна одну, часто допомагали в побуті та на кухні. А потім почалися невеличкі непорозуміння, що переростали у сварки.
Коханий не витримав першим. Щоб тікати від цих реалій, він взявся за чарку. Часто приходи додому напідпитку. Я довго терпіти подібне не збиралася, бо знала, у що це може перерости. Не дарма боялася. Якось я посміла заперечити йому і дорікнути тим, що він майбутнє бачить у чарці, а не в мені з дітьми. З люті чоловік мене штовхнув. Після цього я вирішила, що нам слід подавати на розлучення. Не хотіла, щоб це стало його звичкою і зруйнувало нашу сім’ю.
Після розлучення я повернулася до батьківського дому. А з попередньої квартири свекруха захотіла мене виписати, як і моїх дітей.Моїй мамі така вигадка свахи не подобалася. Вона телефонувала їй і просила залишити хоча б дітей. Мовляв, це ж рідні онуки. Вони мають право на житло. Але свекруха навіть слухати не хотіла. Так само і чоловік, який відмовився виплачувати нам аліменти.
Тоді і я вирішила піти на принцип. Відмовилася виписуватися із квартири. Після чого свекруха подала на мене до суду. Коли я дізналася, то сама їй дзвонила. Казала, що готова відмовитися від усього. Тільки б дітки мали дах над головою хоча б формально. Доньки ж там і народилися. Та й мали, як мінімум, до повноліття жити у тому домі. Чому зараз їх виписувати? Усе одно ж частка дому належатиме їм у майбутньому.
Зрештою, суд я програла. Нас усе-таки виписали з квартири. Усе б нічого, але моя рідна мати також не хоче селити мене з дітьми у себе. Усе, на що вона спромоглася – зробила тимчасову прописку мені і своїм онукам. Тож у моєму паспорті немає постійної прописки. Один лише папірець з тимчасовою пропискою у мами.
Я навіть переступила через власну гордість і хотіла поговорити з чоловіком. Але винною у кінцевому результаті вийшла все одно я, а слухати він мене навіть не став. Те ж він передав своїй мамі і свекруха ще більше злиться на мене. Ну зі мною все ясно, але чому таке ставлення до моїх дітей? Що дві малечі зробили їм?
Я вже навіть думала дзвонити в соціальну службу. Була готова віддати діток у дитбудинок, щоб вони хоча б мали де жити. Представники цих спецслужб уже не раз приїжджали. Я нерідко скаржилася, що я погана мати й у нас немає умов для хорошого життя. Але поверталися вони з нічим. Усе в нас насправді гаразд. Тож проблема залишалася невирішеною і здавалася безвихідною.
До свекрухи я завжди ставилася дуже добре. Була переконана, що й вона про мене хорошої думки. Але зараз вона мовчки проходить повз, вдаючи, що не знає ні мене, ні моїх дітей. Моя мама намагалася поговорити з нею. Хоч і робила це з егоїстичною ціллю – виставити мене нарешті за двері. Зараз я у розпачі і не знаю, як мені бути далі. Втім, потрібно щось думати, бо дітки ж ростуть. Хоча б їм треба знайти стабільний і безпечний прихисток.
Що можете порадити мені?
