Яке право ти маєш заважати розмові матері і сина? Ти хто така? До трьох років з дитиною повинна сидіти мати! У мого сина сьогодні вихідний! Яке ти маєш право його ганяти?

Я була на кухні, котлети ліпила, руки в фарші були. Чоловік в цей по телефону пів години розмовляв, з мамою своєю. нашій дочці рік і дев’ять місяців.

Дочка до мене підходить і в туалет проситься. Я йду до кімнати, підходжу до чоловіка і прошу його допомогти з горщиком. Зазвичай він стоїть в кімнаті, а незадовго до цієї ситуації я його помила і у ванній залишила, сохнути.

Чоловік, все розмовляючи, перепитує – що мені треба? Я повторююсь на рахунок горщика.

– Добре, йду! – чоловік встає з ліжка і рухається в бік ванни, покликавши дочку з собою.

В цей же момент я чую істеричний вереск з динаміка телефону:

– З ким ти там розмовляєш, коли мати тобі дзвонить? Повтори, що я зараз сказала?

Чоловік починає виправдовуватися – у дружини руки в фарші, а дочку треба посадити на горщик, раз проситься.

– Нехай ця ледащо руки помиє і сама все зробить, я ще не закінчила! – знову верещить динамік.

Чоловік дивиться на мене, я киваю – так, все чутно. Він вибачається перед матір’ю і говорить, що передзвонить пізніше. Прибирає телефон, йде в ванну з дитиною.

Я повертаюся на кухню, котлети доробляти. На кухонному столі лежить мій телефон, дзвінок – свекруха. Я не беру – залишилася лише кілька котлеток зліпити, та й розмовляти після «цієї ледащо” не хотілося.

Дзвонить телефон чоловіка в кімнаті. Він не бере – допомагає дочці позбутися вмісту горщика і зробити гігієнічні процедури.

Знову надривається мій телефон, я укладаю останню котлету на сковорідку, мию руки, відповідаю:

– Доброго дня, Світлана Іллівна.

– Яке право ти маєш заважати розмові матері і сина? Ти хто така? Хто? До трьох років з дитиною повинна сидіти мати! У мого сина сьогодні вихідний! Яке ти маєш право його ганяти?

– А нічого, що Ваш син теж брав участь в зачатті дитини? – поцікавилася я.

– Не факт, не факт!

– До побачення, Світлана Іллівна. – я скинула виклик, поклала телефон на стіл і поставила воду для макаронів.

У кімнаті знову дзвонить телефон чоловіка, він відповідає. Трихвилинна тиша, крик чоловіка:

– Мама, ти з глузду з’їхала? Я не піду до тебе відпочивати! Я і вдома відпочиваю! Не твоє діло, хто у нас в домі головний по горщиках! Мама, відчепися, а? Я зайнятий.

Я посолила воду, зменшити вогонь під котлетами і пішла в кімнату.

– Що лаєшся? – питаю у чоловіка.

– Вибач. Там їсти скоро? – з надією запитав чоловік.

– Скоро.

Поки там все готується, ми з донькою пішли ловити вудкою пластмасових рибок з тазика.

Скільки часу треба, щоб з третього під’їзду дістатися до першого? Рівно 10 хвилин, зі зборами. Але сьогодні в двері постукали через двадцять хвилин, я як раз встигла злити воду з макаронів і додати масло.

– Любий, там до тебе, я впевнена. – крикнула я, знову відправляючи рибок в тазик.

– Іду. – відгукнувся чоловік. – Мама, ти навіщо прийшла?

– З онукою сидіти. А ти йди, ляж на диван і відпочивай! Я ось тобі, пиво принесла. Розслабишся.

– Мама, спасибі, але я не п’ю.

– Де внучка? Давай її сюди, хоч погуляти з нею піду, щоб ти в тиші побув. Синок, себе берегти треба. Знаєш, скільки чоловіків не доживає до пенсії? А все чому? Дружини заганяють! І працюй, і вдома з дитиною сиди. Не можна так. Раз твоя дружина не може подбати про твоє здоров’я, це зроблю я! – урочисто промовила Світлана Іллівна.

– Мама, зараз твоя онучка буде обідати, а після цього – спати.

– Я її погодую, йди відпочивай.

– Вона сама їсть. – зауважив чоловік.

– Ну зрозуміло. При такій господарці ви так і будете все життя все самі робити … – з сарказмом промовила Світлана Іллівна.

– … і помрете в один день, не доживши до пенсії. – прошепотіла я собі під ніс, закінчивши думку свекрухи.

Немає нічого дивного, що я все чула – двері в ванну були відкриті, а гучність голосу Світлани Іллівни подібна до гуркоту поїзда, що проїжджає повз. 

– Мама, нам не потрібна допомога. Іди додому, а? – попросив чоловік.

– Син, я допомогти хочу! Бачиш, до чого тебе шлюб довів – рідну матір з дому виставляєш! З твого, між іншим!

Ну так. Хто я така в спільно купленій квартирі? Так, пусте місце.

– Все, мам. Ми тут самі, вибачай.

Схлипування, голосіння. Звук дверей, що закриваються. 

Я вилила воду з тазика, повідомила доньці що рибки втомилися і хочуть спати. Ми вийшли з ванної. Дочка побігла на кухню, я пішла в коридор, до чоловіка.

Він з тугою оглядав пакет з пивом, залишений матір’ю.

– Їсти йдемо. – покликала я.

– Іду.

Пообідавши, я почала мити посуд. Чоловік пішов укладати доньку спати. І сам заснув. Я взяла пакет з пивом і пішла на кухню.

Сиджу на кухні, потягую пиво, релакс. Все-таки є іноді користь від свекрухи. Ми спеціально купили квартиру на протилежному кінці міста. Світлана Іллівна не вважала це проблемою – продала свою квартиру, купила в нашому домі. Вісім років вже в одному будинку живемо. І чим вона старша, тим гірша її поведінка.

Чоловікові – майже 40. Мені – 38. Ми обидва – зрілі люди. І в плані кар’єри, і в плані сім’ї – 20 років в шлюбі. Але я все одно так і залишилася ніким. Прикро, але вже як є.

А пиво смачне. Не полінувалася, до магазину збігала. А в поліклініку сама не може – парадокс?

Які у вас стосунки з матір’ю чоловіка?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector